За 50 років Дон Левін створив величезну імперію на папері для самокруток. Непогано для хлопця, який не курить марихуану.
Головні матеріали Forbes Ukraine. Раз на тиждень на вашій пошті.
Дякуємо за підписку Підписатися
Хоч Дон Левін володіє культовими брендами, які знають прихильники травички по всьому світу, такі як E-Z Wider, Zig-Zag, OCB і JOB, сам він не курить марихуану. Він навіть не знає, як зробити самокрутку.
«Я з тих, хто після кількох затяжок лежить у куточку і пускає слину, – розповів про свій досвід із марихуаною Дон Левін, 72-річний засновник D.R.L. Enterprises, якій належать Republic Brands. – Я був наче коматозник, так мене вирубало. Така реакція на травичку виникає у небагатьох».
На додачу до брендів паперу для самокруток Левіну також належать фабрики, які перетворюють коноплі, дерево, бамбук і рис на папір, а також виробничі заводи, які роблять із цього паперу акуратні пачки, буклети для споживачів. Все це зробило його мільярдером.
За оцінкою Forbes, статок Левіна, який володіє 100% Republic через D.R.L. Enterprises разом із дружиною і сином, вартий принаймні $1,7 млрд. І попри те, що він мільярдер із усіма притаманними цьому статусу атрибутами (два будинки, приватний літак і хокейна команда), про Левіна досі було дуже мало відомо.
Найбільший виробник паперу для скруток
Republic виробляє понад 1,2 мільярди буклетів паперу для скруток на рік, а це, за підрахунками самого Левіна, дорівнює майже 6 млн км паперу.
Один із найвідоміших брендів мільярдера називається E-Z Wider, і його створив колишній мільярдер Боб Стіллер (засновник Green Mountain Coffee і Keurig) та Бартон Рубін.
Стіллер пригадує, що коли він продав свою компанію фірмі Rizla у 1981-му за $6,2 млн вона виробляла стільки паперу, що ним можна було б обвʼязати Землю девʼять разів. Паперу на заводах Левіна сьогодні вистачить на 150 обвʼязувань планети.
«Ми – найбільші виробники паперу для самокруток у світі, – каже Левін в інтервʼю Forbes. – Ми – повноцінний ланцюг поставок».
Папір давно є бізнесом із високою маржою. Але світова індустрія виробництва паперу для скруток непрозора і туманна. Навіть аналітики, які слідкують за тютюновими і канабісовими компаніями, не мають чіткого уявлення про розмір і масштаб виробництва цього специфічного паперу.
Одна із причин того, що за цією індустрією важко слідкувати, полягає у тому, що такі фабрики і заводи знаходяться у приватній власності.
Наприклад, Papeteries du Leman, паперовий завод Левіна у французькому місті Пюбльє, виготовляє папір для фабрики буклетів брендів Republiс, яка знаходиться у Перпіньяні. Також можна назвати такі заводи, як Miquel y Costas & Miquel у Барселоні, Glatz – у Німеччині і Delfort в Австрії.
А найбільший у світі виробник спеціального паперу, Schweitzer-Mauduit International у французькому Сен-Жироні, належить американській публічній компанії Mativ. Цей завод виробляє папір для самокруток для Raw і Vibes, а також цигарковий папір для Altria, Philip Morris International, Imperial Brands, Japan Tobacco і British American Tobacco.
Republic контролює близько третини північноамериканського ринку паперу для скруток за допомогою таких брендів, як E-Z Wider, OCB, JOB і Top. А іншій компанії, Turning Point Brands, у якої є ліцензія на продаж паперу бренду Zig-Zag у США та Канаді, і фірмі HBI International, яка виробляє бренд паперу для самокруток Raw, належать ще по третині ринку.
Загальні продажі такого паперу у Північній Америці за оптовими цінами оцінюють у приблизно $550 млн на рік. Світові продажі – $2–$3 млрд щорічно.
Обкладинка американського Forbes із Доном Левіном Фото Ethan Pines for Forbes
Левін не захотів обговорювати фінансові показники його компанії, але Forbes порахував, що у Republic потік готівки становить $230 млн, а виторг – $650 млн, що дорівнює 35% маржі за EBITDA.
Головна директорка з виторгу у Republic Ребекка Ролл влучно сказала про те, чому індустрія паперу для скрутки така прибуткова: «Ми продаємо те, що люди підпалюють, а спалити щось можна лише раз».
Від автодилера до дистрибʼютора
Дон Левін виріс у Чикаго 1950-х, а його батько був «найчеснішим» продавцем уживаних автівок. Коли Левіну було 14, автосалон його батька потрапив у халепу, тому родині довелося переїхати.
«Ми втратили все, – пригадує підприємець. – Я був багатим, я був бідним, і можу сказати, що краще, коли у тебе є гроші».
Наприкінці 1960-х він послужив у запасі морської піхоти, а потім пройшов програму підготовки General Motors, щоб піти стопами батька і самому стати автодилером. Він не вчився в університеті, але він завжди працював і у нього добре виходило продавати автомобілі.
Та скоро у сина автодилера зʼявилися більші амбіції. На початку 1970-х друг дитинства Левіна, Шелдон Міллер, розповів йому про популярний спеціалізований магазин під назвою Adams Apple, який виставляли на продаж.
«Це був бутик, в якому продавали джинси-клеш та англійську музику», – пригадує Левін. Друзі купили магазин разом із усім товаром, окрім коробки із папером для скруток.
«До цього я ніколи не бачив цигаркового паперу, тому я і не хотів його купувати», – вів далі Левін. Але за три днів роботи в магазині він зрозумів, що всі клієнти приходили саме за цим папером.
«Я зателефонував попередньому власнику і викупив ту коробку паперу, – каже Левін. – Ось тут до мене дійшло, що ми купили магазин для курців».
Щоб поповнити запаси розпроданого паперу для скрутки, Левін мусив надсилати гроші дистрибʼютору у Нью-Йорк, який за кілька місяців надсилав йому нову партію французького паперу.
Левін дізнався, що дистрибʼютор збирав гроші у різних ритейлерів, робив замовлення у виробника і продавав замовлення із великою націнкою.
«Я подумав, що теж так зможу, тому стрибнув у літак, – розповідає він. – Проблема була у тому, що мені треба було купити значно більше паперу, ніж я міг продати зі свого невеликого магазину».
Зрештою, Міллер і Левін розділили бізнес у 1971-му і Левін заснував власну компанію: Adams Apple Distributing Company. Невдовзі він почав робити великі замовлення на папір для скруток, а потім їздити середнім заходом країни і продавати його магазинам для курців.
Одного разу під час пересадки у Парижі на шляху з Іспанії в Нідерланди Левін вирішив зайти в офіс Zig-Zag. Він планував переконати компанію розірвати її ексклюзивне партнерство із U.S. Tobacco.
Але він випадково вийшов з ліфту не на тому поверсі і завів розмову із менеджером з експорту JOB, бренду Жана Барду, який винайшов буклети паперу для скруток.
Менеджер сказав Левіну, що у них є 5000 коробок паперу із банановим і полуничним смаком, і якщо він погодиться їх купити, то JOB зробить Левіна своїм ексклюзивним дистрибʼютором у США.
Він погодився і JOB став першим ексклюзивним брендом Adams Apple.
Скоро клієнти Левіна почали просити у нього різні прибамбаси для канабісу, такі як тримачі для самокруток і трубки. «Я не знаю що таке бонг, але ми можемо його дістати», – пригадує він свою розмову із клієнтами.
Дон Левін зі своїми найбільшими брендами. Фото Ethan Pines for Forbes
Левін почав випускати каталог і давати рекламу в журналі на конопляну тематику High Times – у скажені 1970-ті його бізнес почав процвітати.
Як оминути проблеми із законом
Згідно із історією в New York Times 1978-го року про нього, наприкінці 1970-х щорічний виторг Левіна становив $10 млн (це приблизно $50 млн на сьогоднішні гроші). Та в цей час федеральний уряд почав запроваджувати закони проти приладдя для канабісу, які поширювалися на бонги і трубки, але не на папір для самокруток.
Левін бачив, як його друзі і колеги опинялися по той бік закону. «Один мій знайомий отримав 104 місяці вʼязниці, – розповів він. – Тоді я сказав собі, що завʼязую із цим, і ми перестали продавати усе, окрім паперу».
Левін позбувся усього забороненого товару, а за кілька тижнів на його склад увірвалося Федеральне бюро з контролю обігу алкоголю, тютюнуі вогнепальної зброї разом із поліцією Іллінойсу, але вони не знайшли нічого, окрім паперу для скруток.
У 1980-х Вінсент Боллоре, молодий спадкоємець паперових статків і власник виробника паперу для скруток Odet-Cascadec-Bolloré, або OCB, купив Zig-Zag і JOB. Пізніше під керівництвом нового менеджера робітники фабрики запланували страйк.
Левін полетів до Франції, щоб сказати Боллоре, що він псує бізнес, і закликав його продати компанію йому, Левіну. Двоє чоловіків знайшли спільну мову, але француз пояснив, що «В» в ОСВ означає Боллоре і його родина заснувала компанію ще у 1822-му, тому він ніколи її не продасть.
«Та якщо я колись і наважусь це зробити, то продам її тобі», – сказав тоді Боллоре.
Під час активної боротьби американського уряду із наркотиками наприкінці 1980-х і напочатку 1990-х Левін вирішив, що краще позбутися будь-яких асоціацій із буремним минулим компанії.
Тому він змінює назву своєї фірми. «Є U.S. Tobacco, – пригадує мільярдер свій хід думок, – і National Tobacco. А от Republic Tobacco немає. Вона звучала як назва старої, добротної компанії».
Король паперу для скруток
У 2000-му Баллоре вирішив змінити напрям діяльності компанії і перейти від паперу до пластику, тому він був готовий продати родинну фірму Левіну. «Я вважав, що Дон був найкращим кандидатом на управління цією компанію, і він це довів», – каже 71-річний Баллоре.
Левін також купив його паперові фабрики Papeteries du Léman і Papeteries des Vosges. Замість оптових закупів Левін почав контролювати виробництво паперу, буклетів і їхню дистрибуцію.
«Якби не Боллоре, я б продавав олівці, – каже Левін. – Я купив те, чим займався Боллоре. Справа не в тому, що я розумний, а в тому, що у мене вистачило розуму втримати і не завалити бізнес».
Ми друкували не папір – ми друкували гроші.
Ларрі Познер, колишній виконавчий директор з продажів у Republic
Левін на цьому не зупинився і продовжив розвивати свою імперію та використав стратегію розширення, до якої вдалися інші великі паперові бренди. Він купив Top, бренд, популярний серед вʼязнів, у компанії RJ Reynolds.
А у 2018-му додав до своєї імперії Bali Shag, бренд розсипного тютюну, та культовий бренд E-Z Wider у Japan Tobacco International. Умови угоди не розкривалися.
Попри те, що сам Левін не курить травичку, він розуміє своїх клієнтів. «Хороший папір для самокруток – це не про смак, – пояснює він. – Цей компонент самокрутки повинен бути якомога менш помітним».
Судові витрати і конкуренти
Коли ти продаєш щось, у чого немає смаку, маркетинг – це все. Судові позови через порушення прав на торгівельну марку є частиною стратегії Republic.
Компанія нічого не може зробити із китайськими підробками, які крадуть у неї мільйони доларів, але от американським «піратам» варто остерігатися. У березні 2022-го Republic виграла суд на $11 млн проти оптовика із Джорджії, який продавав підроблені продукти під брендом Top і JOB.
За словами Левіна, Republic витрачає «мільйони на рік» на подібні судові справи.
Більшість конкурентів Левіна вважають його «агресивним» і готовим до боротьби. Republic судилася із іншими компаніями галузі через угоди, порушення прав на торгову марку і суперечки за виплати. Лише за останні чотири роки компанії подала майже 150 позовів.
Найдовша ворожнеча у Левіна триває майже десять років із Джошем Кессельманом, чия компанія HBI International створила мегапопулярний бренд Raw. Двоє чоловіків неодноразово подавали одне на одного до суду, але Левін відмовився коментувати справи, які досі відкриті.
Левін скромний у оцінці свого успіху за останні пів століття. «Я аж ніяк не король паперу для самокруток, – запевняє він. – До нашої справи доклали руку багато людей, тому приписувати всі заслуги собі було б неправильно і образливо щодо цих людей».
Наразі мільярдер думає про спадкоємця своєї імперії. Його син Роберт, податковий юрист трохи за 30, навряд візьме цю роль на себе. «Він не підприємець», – пояснює Левін.
Він додає, що не продасть компанію фірмі приватного капіталу, бо та позбудеться більшості співробітників, аби тільки збільшити прибутки.
«Я помру і заповім, щоб компанією управляли сторонні розпорядники, перш ніж продам її тим, хто реструктуризує її», – каже він.
