Експерт СБ Оксана Руженкова: Щоб заощадити на продуктах, йдіть на оптові ринки

Фото: east-fruit.com

На четвертий рік війни грошей у гаманцях українців помітно поменшало, та ціни продовжують зростати. Що очікує на продуктовий ринок у найближчому майбутньому, як можна зменшити витрати на їжу, чи є шанс на зниження цін і чому фахівці радять фермерам виходити з тіні? Ці та інші запитання редакція Коротко про обговорила з експертом Світового Банку Оксаною Руженковою.

Про теплу зиму

– Оксано, зима цього року потішила нас теплою погодою, це на руку фермерам?

– Зима справді була досить м’якою, і це дозволило озимим добре її пройти. Щороку Мінагро та експерти відстежують питання пересіву виробничих площ, але цього року по всій Україні пересівати озимі, на щастя, не доведеться. Це істотна економія для фермерів, які зможуть витратити кошти для вирішення інших проблем.

– Наприклад, яких?

– Насамперед вони зможуть підняти ключовим співробітникам зарплату до 20 тис. грн, щоб забронювати їх від мобілізації. Крім того, вони зможуть частину коштів інвестувати у власні підприємства. І якщо Мінагро сьогодні форсує питання будівництва нових сховищ, то я вважаю, що на сьогодні більш важливе та нагальне питання – це оновлення технопарку та обладнання для нормальної роботи.

Справа в тому, що зазвичай великі агровиробники оновлюють техніку кожні три роки, а старі машини продають на внутрішньому ринку не таким заможним середнім і дрібним фермерам. Наскільки знаю, з початку війни нову техніку середній фермер практично не купував, тобто сьогодні це питання назріло, а у багатьох і перезріло. Перед агрохолдингами все ще постає питання купівлі нових зерновозів, техніки для логістики, а перед середніми та дрібними фермерами – поновлення тракторів, комбайнів, посівних комплексів. Завдяки тому, що зиму ми пройшли добре, можна прогнозувати зростання попиту на техніку, що особливо приємно – вітчизняного виробництва.

– Чому саме вітчизняного?

– По-перше, при купівлі вітчизняної техніки держава компенсує 25% її вартості. По-друге, у нас виробляється дуже гарне навісне обладнання для обробітку ґрунту. Українські чорноземи – це важкі ґрунти, часом на полях зустрічаються камені та сміття, тому вітчизняні виробники використовують якісніший метал, українське обладнання та техніка набагато витриваліші та міцніші. Завдяки допомозі Експортної кредитної агенції (ЕКА) наші виробники активно виходять на міжнародні ринки, а налагодження відносин з країнами Африки взагалі відкриває перед нами великі перспективи.

Крім того, у нас дуже непогано розвивається виробництво техніки для зрошення. А це можливості як нарощування експорту, так і реалізації всередині країни. Інвестиції в зрошення дуже швидко дають свої “плоди”. Адже розвиток овочівництва, яке сьогодні більш ніж рентабельне, безпосередньо залежить від зрошення.

Українське обладнання та техніка набагато витриваліші та міцніші, ніж імпортні. Фото: agropravda.com/

Про планування

– Як ви вважаєте, аграрії цього року якось змінять свою стратегію?

– Думаю, що насамперед розшириться виробництво картоплі. Щоправда, її якість буде не дуже гарною через брак насіння, виробленого власними насінницькими господарствами, які минулого року не змогли закласти достатні площі насіннєвих посадок. У будь-якому разі, восени ми побачимо картоплю за доступнішими цінами.

Дуже сподіваюся на зростання виробництва капусти – насамперед у Вінницькій області, на заході України. На жаль, на схід країни ставку робити складно через військові дії, що ведуться там.

– Чи можна сказати, що війна глобально змінює роботу українських агровиробників?

– Я б сказала, що нинішня важка ситуація та щільна робота уряду з донорськими організаціями спонукали аграріїв до певного прогресу. Йдеться про планування виробництва. Справа в тому, що наші виробники не вміють планувати свою діяльність не те що на 5 років – навіть на 2-3 роки. Побачили попит на картоплю – зраділи: садимо наступного року. Ніхто не думає, де візьме насіння, що буде за рік.

А що відбувається сьогодні із фруктосховищами? На їхнє будівництво було витрачено величезні державні гроші. Нерентабельні сади, дефіцит робочої сили спонукають садівників викорчовувати сади на користь овочів, а в дуже дорогих газових фруктосховищах просто роблять дірки та зберігають кукурудзу. Поклавши руку на серце, визнаємо: це вандалізм.

– Як планування виробництва допомагає заробляти гроші?

– Для отримання гранту потрібно заповнити грантову заявку, і з’явився цілий ринок консалтингових компаній, які розробляють бізнес-плани, і наші виробники нарешті почали рахувати. Рентабельність підприємства зростає. Бізнес починає опановувати нові цікаві ніші.

У нас є програми з переробки, модернізації підприємств, а держава готова підтримувати регіональні програми розвитку. Наприклад, Житомирська область має можливість розписати програму з розвитку коноплярства та льонарства, Одеська – з вирощування томатів, Чернігівська – з виробництва картоплі для переробки на крохмаль. Держава готова дотувати ці програми, зрозуміло, за належного економічного обґрунтування.

Життєво необхідні регіональні програми зрошення. Для роботи систем зрошення потрібно не тільки купити обладнання, а й побудувати канали, якими буде текти вода. Самостійно фермер із цим завданням не впорається, але це цілком під силу обласним водоканалам. Проблема в тому, що регіональні ОВА не виступають із подібними ініціативами, хоча держава анонсувала готовність розглянути регіональні ініціативи ще восени минулого року. Думаю, що це завдання місцевого бізнесу: стимулювати місцевих чиновників лобіювати його інтереси, готувати власні програми та, зрештою, активізувати роботу в регіонах.

– Звучить трохи фантастично, особливо за умов війни…

– Кілька тижнів тому Кабмін схвалив План пріоритетних дій уряду на 2025 рік. І в одному з пунктів мова йде про концепцію впровадження європейських принципів LEADER. Це дуже перспективна європейська програма, яка делегує на регіональний мікрорівень низку ініціатив та проєктів.

Яскравим прикладом може стати урядовий проєкт «Земельний банк», в рамках якого через аукціони «Прозорро. Продажі» аграріям передаються у суборенду на тривалий термін державні землі. Отримані гроші надходять до місцевих бюджетів. Крім того, будь-яке підприємство, яке знаходиться на землях громади, має сплачувати до місцевого бюджету податки.

На жаль, місцеві чиновники дуже часто не компетентні та не знають, як раціонально витратити ці гроші, бояться ними розпоряджатися і наприкінці календарного року непотрачені місцеві кошти вилучаються до держбюджету. Система LEADER зобов’язує місцеву владу, зокрема громади, думати про розвиток інфраструктури в регіонах: будівництво доріг, зупинок, бомбосховищ, проведення газу та води тощо. Все це могло б не просто серйозно пожвавити регіони, а й допомогти розвинути в них унікальні крафтові виробництва.

– Напевно, з цими програмами не все так просто, є й підводні камені?

– Почнемо з того, що користуватися держпрограмами можуть лише підприємства із “білою” бухгалтерією. Однак державних та донорських програм настільки багато, що гріх таку можливість упускати. Бізнесу просто необхідно змиритися з детенізацією та починати працювати «по білому».

Крім того, коли йдеться про розробку та запуск нових держпрограм, потрібно перевіряти, хто ними користується і користуватиметься. Наприклад, якщо ми говоримо про програму на будівництво овочесховищ, потрібно розуміти, що наші овочівництво та картоплярство – це тенізовані галузі АПК. Якщо попередньо не перевірити галузь на предмет того, скільки в ній працює «білих» дрібних і середніх фермерів, це може призвести до того, що можна напрацювати програму, і вона буде незатребуваною або знову «нагодує» тих самих одержувачів.

І треба повсюдно враховувати військові ризики. Наприклад, якщо ми говоримо про сховища, то держава озвучила пріоритет у будівництві приміщень потужністю зберігання 10 тисяч тонн. Але в умовах постійних “прильотів” це неправильно, недоцільно і фактично означає дотування бізнесів містечкових олігархів. Сховища мають бути меншими, і їх має бути багато – це перестрахування ризиків. Адже ймовірність попадання в одне велике сховище на 10 тис. тонн набагато вища, ніж у 5 маленьких сховищ потужністю зберігання по 2 тис. тонн.

Фруктосховищ в Україні є досить багато, але не всі вони використовуються за призначенням. Фото: readycon.com.ua

Про ціни на продукти

– Давайте трохи поговоримо про ціни на продукти. Ми вже писали про підвищення цін на яйця, потім про зниження, і знову підвищення. Що сталося цього разу?

– Аргумент у виробників все той же – вартість кормів. Хоча, можливо, річ також у тому, що Антимонопольний комітет знову відволікся. Теоретично з настанням весняного потепління кури мають більше нестись, корови – доїтися, а ціни – знижуватися. Але на практиці цього не відбувається з кількох причин.

По-перше, як говорилося вище, дорожчають корми. По-друге, піднімаються ціни на енергоносії. По-третє, виробники намагаються акумулювати гроші на посівну, щоб брати менше кредитів у банку. Наприклад, господарству на 1000 га лише на оплату паїв треба виділити 7-8 млн грн. А якщо земля здається в суборенду і її хоче «перехопити» більш спритний сусід, «застовбити» її можна, лише розрахувавшись із пайовиками у березні, а не у грудні після реалізації врожаю.

– Раніше експерти очікували на зниження цін на молочні продукти…

– Сьогодні ціни в тому числі стримуються низькою купівельною спроможністю, все ж таки четвертий рік війни значно виснажив українські гаманці. Однак розраховувати на зниження цін не доводиться. Добре, якщо ціни на молочку утримаються на нинішньому рівні і не зростатимуть. До всіх проблем сьогодні додається ще й міжнародна політика. Невизначеність дуже лякає бізнес, а це найгірше, що може бути.

– А що буде з цінами на хліб?

– Погоджуся з прогнозами про те, що найближчого місяця ціни на хліб додадуть 5%. І це при тому, що вже сьогодні буханець хліба коштує більше долара, а його якість погіршується. Якщо раніше наш хліб, полежавши кілька днів у приміщенні, гарно цвів зеленими та рожевими плямами, то зараз він взагалі продається вологим. Це свідчить, що для його виробництва використовувалося фуражне зерно чи змішувалися різні види борошна. Це позначається на якості хліба та його поживності.

– Грошей стає менше, а ціни зростають безперервно. Схоже, єдиний вихід – це справді менше їсти?

– Є менш радикальна та більш дієва порада: не прив’язуватися до супермаркету. Пропоную згадати досвід 90-х та повернутися на оптові ринки. Наведу лише деякі приклади щодо продуктів, які купую сама. Скажімо, пачка моєї улюбленої кави в магазині навіть за акцією продається по 210 грн за 200 г, а на опті 0,5 кілограма я купила за 220 грн. Сир польський у МАФі біля будинку коштує 360 грн, на опті – 300 грн, вершкове масло – 480 грн за кіло, на опті – 380 грн, пляшка соняшникової олії – 75 та 60 грн відповідно, оселедець – 190 та 130 грн. Хороша сирокопчена та сиров’ялена ковбаса в супермаркеті коштує 600 грн і вище, а на оптовому ринку можна купити відмінний закарпатський крафт лише по 180-200 грн.

Квашена капуста в магазині біля будинку коштує близько 95-120 грн за кіло, а на опті – 65 грн. Справа в тому, що на великих ринках є мініхранилища, і коли овочі знаходяться на межі перетворення на некондицію, їх оперативно переробляють на чудову квашену капусту, капустяні пелюстки, моркву по-корейськи тощо.

Нещодавно порахувала, що моя оптова закупівля продуктів на два тижні на 2000 грн на оптовому ринку в супермаркеті обійшлася б на 1600 грн дорожче. Погодьтеся, це вагомий аргумент, щоб згадати місця оптової торгівлі.