«Хусигейт»: недбалість команди Трампа в секретному чаті чи знову теорія змови

Фото: скрін The Atlantic

11 березня 2025 року головний редактор журналу The Atlantic Джеффрі Голдберг отримав несподіване запрошення до Signal від користувача з ніком «Майкл Волтц». Так звати радника президента США з національної безпеки. Коротко про – про те, чим обернулося це запрошення і чим ще може відгукнутися.

«Вважав це дещо незвичайним»

«Я не припускав, що запит був від справжнього Майкла Волтца. Я зустрічався з ним у минулому і вважав це дещо незвичайним, враховуючи спірні відносини адміністрації Трампа з журналістами… Мені відразу спало на думку, що хтось може маскуватися під Волтца, щоб якимось чином заманити мене в пастку, – написав згодом Голдберг у своїй статті. – Я прийняв запит на з’єднання, сподіваючись, що це справді радник з національної безпеки і що він хоче поговорити про Україну, чи Іран, або про якесь інше важливе питання… Через два дні отримав повідомлення про те, що мене повинні включити в закритий чат Houthi PC small group»…

Houthi – це хусити, PC в даному контексті – скорочено від Principals Committee – високий комітет з питань нацбезпеки. Окрім Голдберга, в чаті було ще 18 людей із ніками, які збігаються з реальними іменами політичних діячів США.

У чаті обговорювалися деталі майбутніх ударів по хуситах у Ємені, включаючи точні місця атак, типи озброєнь та терміни операції. 15 березня США справді розпочали бомбардування позицій хуситів. Журналіст спочатку не особливо вірив у реальність того, що відбувається, але деталі розмови переконали його в тому, що це можуть бути справжні збори політичної верхівки США. Було б дивно прогавити таку журналістську удачу, і 24 березня Голдберг опублікував статтю в The Atlantic, докладно описавши інцидент. Того ж дня скандал став надбанням громадськості, спричинивши бурхливу реакцію.

Головний редактор журналу The Atlantic Джеффрі Голдберг стверджує, що отримав запрошення до секретного чату випадково. Фото: gettyimages.com

Чому це сталося

Поки зрозуміло одне: для того щоб відбулася така жахлива накладка, мали збігтися маса факторів, починаючи від наявності у радника з безпеки контакту журналіста в Signal і закінчуючи приголомшливою короткозорістю учасників секретного чату, які не побачили появу ще одного члена команди. Хоча така поява завжди супроводжується відповідним повідомленням у центрі екрана. Плюс факт того, що стратегічні державні завдання вирішуються у такому дивному місці: Signal, звичайно, славиться своєю захищеністю від злому, але щоб у ньому обговорювати подібні речі рівня державної таємниці?

Сам Голдберг допускає, що його випадково могли додати замість іншого чиновника зі схожими ініціалами (JG). Але деякі американські аналітики припускають, що включення Голдберга могло бути не випадковим.

Вся справа у журналі The Atlantic. Він існує з 1857 і завжди славився своєю ліберальною орієнтацією, відображаючи інтереси освіченого міського середнього класу та інтелектуальної еліти. З моменту появи Дональда Трампа на політичній арені в 2015 році The Atlantic став одним із головних його супротивників у медійному просторі, критикуючи главу держави за популізм та зневагу до норм демократії.

Тому «Хусигейт» міг стати спробою скомпрометувати видання чи спровокувати витік, щоб потім звинуватити журналіста у порушенні закону. Але навіщо тоді треба було підставлятися «государевим людям» і на весь світ сповіщати, що резонансні політичні рішення США ухвалюють у соцмережах? Журнал, може, й отримає свою порцію батогів, але й до чиновників суспільство почне ставитись як до пубертатних підлітків, а розвідки інших країн сильно подумають, перш ніж звернутися до американців.

Дуже правдоподібною виглядає версія про внутрішній саботаж у команді Трампа. Можливо, хтось із учасників свідомо додав Голдберга, щоб підірвати довіру до Волтца чи міністра оборони Піта Хегсета…

Фрагмент листування. Зображення: theatlantic.com

«Чортів ідіот»

Ексспецрадник Пентагону Райан Гудмен у коментарі «Європейській правді» заявив, що поява подібного чату в Signal і додавання несанкціонованих учасників «є грубою недбалістю, кримінальним злочином, передбаченим статтею «Неправильне поводження з секретною інформацією».

Міністр оборони США Піт Хегсет уже обрушився на Джеффрі Голдберга, назвавши його «брехливим та повністю дискредитованим так званим журналістом» в інтерв’ю CNN. Але це не повноцінна атака на журналіста чи видання, а нервове «сам дурак!», щоби переключити увагу аудиторії на дискусію, а не на ефект події.

У будь-якому разі поки що найбільше питань до Майкла Волтца, який створив чат і запросив туди людину сторонню. Видання Politico повідомляє, що у Білому домі вже обговорюють його можливу відставку, хоча Трамп заявив, що не має наміру його звільняти. Це говорить про те, що президент поки що намагається зберегти обличчя своєї команди, незважаючи на очевидний провал.

Найімовірніше, зберегти обличчя не вийде, як мінімум, у Волтца. Шведські видання, наприклад Nya Dagbladet, щосили розносять інформацію, що «у Білому домі всі згодні з тим, що Майкл Волтц – чортів ідіот». Самі американці цікавляться, чому відбивати удари повинен Піт Хегсет і де сам Волтц, якому потрібно дуже терміново хоч щось сказати з цього приводу.

Розмножуються теорії змов. Одна з них стверджує, що має місце злив міністра оборони Хегсета руками Волтца. Мовляв, країні потрібні досвідченіші військові міністри. Інша, навпаки, запевняє, що звільнять Волтца, який не потрафив уряду Трампа. Третя, поки найпопулярніша, знаходить тонкі нитки взаємозв’язків між журналом, великою політикою та «новим світовим порядком».

«The Atlantic – це новий світовий порядок, а Голдберг – це найгірше, що можливо. У перший термін Трампа вони полювали на Флінна з Агентства нацбезпеки (АНБ), щоб його прибрати. Тепер вони полюють на Волтца з АНБ… Історія повторюється. Не звертайте уваги на шум, – пишуть коментатори, розганяючи цей запис по всіх соціальних мережах. – Atlantic належить Лорен Пауелл Джобс, мільярдерці та вдові Стіва Джобса. Команда Трампа підставила Голдберга, знаючи, що він розкриє таємницю розмови та перебільшить її для всього світу… Ідея полягала в тому, щоб дати Європі зрозуміти, наскільки американське керівництво незадоволене Європою. Потім Голдберг, зрозумівши, що його обдурили, вирішив використати витік, щоб спробувати виставити Волтца некомпетентним».

Мало що зрозуміло, особливо щодо вдови Джобса, але дуже захоплююче (до речі, вдова відома своєю прихильністю до демократів, зокрема, була спонсором Джо Байдена та Камали Гарріс). Можна припустити, що ось таким хитромудрим чином може йти вплив і на віцепрезидента Джей Ді Венса. Слідкуємо за руками.

Венс завдячує своїм стрімким політичним злетом Пітеру Тілю – мільярдеру, співзасновнику PayPal і Palantir, відомому своїми лібертаріанськими та антидемократичними поглядами. Тіль разом з іншими техномільярдерами на зразок Ілона Маска і Девіда Сакса лобіював Венса на посаду віцепрезидента в уряді Дональда Трампа.

The Atlantic, яким володіє вдова Стіва Джобса і до якого має відношення нинішній директор корпорації Apple Тім Кук, – інструмент критики Трампа і Тіля. Основна претензія журналу до обох – некомпетентність. І скандал з обговоренням військових планів щодо незахищених каналів зв’язку – чергове тому підтвердження.

Кук та компанія націлені на вдосконалення технологій та їх доступність широкій аудиторії. Тіль і співтовариші виступають за створення нових технологій «не для всіх», а умовно обраних.

Між цими двома високотехнологічними флангами – величезне багатомільярдне поле Кремнієвої долини. Хто виграє в цій сутичці – той і буде орати, отримуючи врожай з багатьма нулями. Тож «Хусигейт» – це не про помилку, це про війну технологій.

Теорія кумедна, але надто складна і заковириста. Проте право на існування вона має, як і варіант безглуздої випадковості.