“Донбасу не існує”: історик розкриває радянські міфи про регіон

Свої.City 28 серпня 16:29

Спробуйте чітко окреслити географічні межі Донбасу, і ви одразу зіткнетеся з невизначеністю. Чи належить до нього Слов’янськ, Маріуполь, східні райони Дніпропетровщини? Кандидат історичних наук, дослідник публічної історії та меморіалізації Антон Лягуша стверджує, що як окрема територія Донбас не існує, а сам термін є продуктом соціальної інженерії, започаткованої в СРСР і продовженої Росією. У подкасті «Пороблено» з ведучою Анною Миколаєвою він детально пояснює, звідки виник міф про «особливих донбасян» та що символізують ключі, які люди досі носять із собою.

Чи коректно використовувати цей термін?

«Це залежить від контексту», — відповідає історик. «Якщо йдеться про наукове дослідження, де аналізується формування цього конструкту радянською владою, тоді так, це доречно. Але коли термін вживається у повсякденному мовленні, я категорично проти». Лягуша пропонує перевірити це самостійно: «Наприклад, чи входить до Донбасу Східна Дніпропетровщина, де є вугільні підприємства? Або Північне Приазов’я з Маріуполем? Чи Слов’янськ та Святогірщина, які географічно розташовані в Донецькій області, але за суттю можуть бути віднесені до південної Слобожанщини?» «Така уявна географія цього терміну дозволила нам надзвичайно легко ним маніпулювати», — зазначає Лягуша. Хоча формально можна посилатися на Донецький вугільний басейн, публічно термін використовується зовсім в іншому значенні — «як певна окрема територія в межах єдиної держави». Історик згадує риторику часів Революції Гідності: «Донбас годує всю Україну». «Це ніби спільно легітимізує право цієї території на певну окремішність. Якщо ми говоримо, що Донбас існує як протодержава, це означає, що так звані “ДНР” і “ЛНР” є легітимними псевдодержавами, що є абсолютно хибним». Мовний критерій також не витримує перевірки: «Міський, урбанізований Донбас є переважно російськомовним. Сільський же Донбас — це абсолютно україномовна територія. Де ж тоді проходить межа?»

Радянська інженерія

Лягуша простежує витоки цього явища в політиці розпорошення на початку XX століття, спрямованій на полегшення управління регіонами. «Ми пам’ятаємо спроби створення Криворізької, Одеської, Донецько-Криворізької республік. Метою Леніна було розмити єдину українську географію та позбавити борців за українську незалежність права боротися за державу, якої, нібито, не існує». Згодом радянська система позбавляла східні території української ідентичності, формуючи «усереднену радянську людину». Після сталінської індустріалізації регіон почав активно заселятися переселенцями, зокрема колишніми в’язнями.

Стадіон Донбас Арена Історик застерігає від надмірної гордості мешканців регіону за його поліетнічність. «Це була політика заради одного. Якою мовою могли спілкуватися люди різних національностей? Звісно, російською. Тобто, це була політика русифікації та радянізації цього регіону».

Європейський регіон, який змусили забути

Ще цікавішим є період першої, нерадянської індустріалізації. «Це був унікальний регіон, сформований переважно завдяки іноземним інвестиціям, а не радянським чи навіть імперським впливам, і лише частково українським (окрім сільської місцевості). Британські, бельгійські, французькі, німецькі інженери приїжджали сюди працювати та відкривати шахти й заводи». Інженери привозили своїх дружин, які, у свою чергу, приносили європейську культуру, стиль одягу та запит на театральне мистецтво. «Бахмут — це місце, де одними з перших з’явилися театри, побудовані європейцями». Різниця була очевидною навіть візуально: історик посилається на Олену Стяжкіну, яка порівнювала радянські бараки з тогочасними будинками робітників Донецька. Ключовим моментом є те, що «у прямих висловлюваннях цих європейських представників ми не знайдемо згадок про те, що вони називали цей регіон Донбасом».

Вулиці Бахмута 2021 р. За словами Лягуші, радянська система забороняла людям мати як українське, так і європейське минуле. Він цитує Платонова: «Він не витримав життя — помер». «Радянська система хотіла одного: щоб люди терпіли життя. А для цього їм потрібно було нав’язати міфи».

Міф про золоту землю

Так народжується міф про Донбас як «золоту землю», підживлений стаханівським рухом: зображенням сильних шахтарів і металургів, Паші Ангеліної, яка переорює поля. «І людина зникає, — наголошує історик. — Виходить, що там є лише великі шахтарі, сміливі металурги та жінки, які можуть керувати трактором і невпинно працювати, але не жити, не кохати, не помирати, не спілкуватися». З’являється цілий цикл промислових романів. Лягуша згадує «Віддавали Катрю» Григора Тютюнника: батько каже доньці, що вона їде «в цей Донбас, у цю холодну, незрозумілу, жорстоку землю», а мати радіє, що чоловік — «цілий інженер», хоча Волгу на весілля взяв напрокат. «Це чудово ілюструє цю гру в статусність».

«Окремий народ», якого не існує

У 1990-х та 2000-х роках багато хто намагався знайти «елітарну родословну» вихідців із регіону. «І ця винятковість давала їм право стверджувати, що це нібито окремий народ. Російська пропаганда зайшла так далеко, що стверджує, ніби це окремий етнос, що ще смішніше», — зазначає історик. Він звертає увагу на цікаву деталь: у пісні співається «вийшов у степ донецький», а не «донбаський». У межах великого міфу існують менші: про Краматорськ як місто машинобудівників, Маріуполь — місто сталеварів, Донецьк — місто шахтарів. «Виходить, що цей міф — ніщо. І це фізично місце, яке не існує. Але в нашій уяві, в нашій ментальній географії воно існує». Особисто його вразило запитання освічених людей: яка окрема ідентичність у вихідців із регіону. «Ви хочете, щоб я описав якийсь окремий тип людини, наче тварин у зоопарку? Є добрі та погані люди, є високий відсоток україномовних і є російськомовні».

Як шахтарі «виховали» Павличка

Українська незалежність, нагадує Лягуша, починалася, зокрема, з протестів шахтарів. На фестиваль «Червона рута» до Донецька приїхав Дмитро Павличко і заявив, що Україна має стояти однією ногою на пагорбах Києва, іншою — на Говерлі. «Я бачу, як відбувається якесь бурління, люди піднімаються, прямо починають пробиратися до цього Павличка», — переказує він розповідь місцевої активістки. Того ж вечора на площі Артема поет виступав уже інакше: «Україна однією ногою має стояти на териконі, а іншою на Говерлі».

Фестиваль Червона Рута Сам історик пропонує іншу назву для регіону: «Краще я буду це називати диким степом. І сьогодні це дикий степ, безжалісний у своєму бажанні поглинати жертви».

Протестантська етика замість «особливої ідентичності»

Ведуча визнає: до 2014 року у неї складалося враження, що люди з Донецька діють конкретніше, за принципом «сказав — зробив». Лягуша пояснює це європейським заселенням: «Це люди з протестантською етикою. Це не протестанти, але тип поведінки — той, який був описаний Вебером». Йдеться про права приватної власності, відповідальність, працьовитість. «Якщо ти сьогодні сказав і не виконав, то знаєш, що завтра ти звернешся до когось — і тобі скажуть “ні”». Далі з’являється нав’язана ідентичність: образ шахтаря як суворої людини, яка не бачить сонця. «І люди починають вірити в те, що їм нав’язують. Так діє пропаганда і сьогодні. Жінки кажуть: “Ми дружини сильних чоловіків, і тому ми також маємо бути сильними”». Віра у власну унікальність підживлювалася спортом («Шахтарем»), кіно, піснями, літературою. Але мало хто замислювався, чому центральний універмаг у Донецьку назвали «Білий лебідь». «Це один із таборів у Пермі, де загинув Стус. Мені це видалося певним актом знущання та проявом маркування, привласнення просторів. І супротиву не було». Окремий шар — кримінальність 1990-х. «Ця “блатна” протестантська етика була обов’язком для виживання», — каже історик. «Як і у львів’ян, як і у волинян, є свої спільні міфи, тому що міфи є дуже сильними ідентифікаторами свого та чужого».

Від «маленької Москви» до «Донбас Арени»

Пальма Мерцалова була створена для міжнародної виставки і викувана на підприємстві — «історія про здатність працівників металургії створювати унікальні речі». Але головними символами історик вважає інше: «Символіка нової міфології — “Донбас Арена”, символіка старої — футбольний клуб “Шахтар”».

Донецьк почав змінювати свій бренд, називаючи себе бізнес-столицею України. «Я навіть пам’ятаю жахливий момент на початку 2000-х, коли Донецьк навіть в офіційному дискурсі любив себе називати “маленькой Москвой”». З’явилися консульства, представництва міжнародних компаній, а Євро-2012 закріпило нову міфологію поверх старої: «А ще ми спортсмени, а ще у нас була Лілія Подкопаєва і Сергій Бубка, а тут найкраща балетна школа». Роль політики історик визнає, але додає ще один чинник: «Українці ніколи не були проти Донецька. Проти Януковича — так. Донецьк ніколи не розглядався як “ви не наші”. І Донецьк ніколи не розглядав себе як неукраїнський».

Метафора ключів

Щороку до Дня міста в соцмережах помітна хвиля спогадів про «місто мільйона троянд». Ці дописи Лягуша називає метафорою ключів — за розповіддю Олени Стяжкіної, яка носить у сумці ключі від донецької квартири. «Це носіння з собою того, чого вже, швидше за все, ніколи не буде, а якщо й буде — воно точно буде іншим. Це бажання закріпити пам’ять або, якщо хочете, оживити мертве тіло», — пояснює він. «Для багатьох Донецьк сьогодні — це певний ідеальний простір, в якому люди не дожили того, що мали б дожити». Він говорить і про себе: «У мене в Донецьку починалася кар’єра. Я часто думаю, ким би я був, якби не витратив купу років, постійно починаючи все спочатку після 14-го року». І додає: «Ця недожитість проявляється в намаганні огорнути минуле і почути якесь відлуння. А воно, чорт забирай, мовчить».

Стела як новий пам’ятний знак

Сьогодні Донецьк став також місцем пам’яті для тих, хто там воював. Народжуються й нові символи — зокрема стела на в’їзді в область. Історик згадує скандал, коли волонтери відновили її й пофарбували, стерши підписи людей, багатьох з яких уже немає серед живих. Але реакція виявилася показовою: «Волонтери, військові, представники різних бригад почали не тільки залишати підписи, наклейки, а ще й прапори своїх частин. І це місце перетворилося на партисипативний ландшафт пам’яті».

Стела стала ідентифікатором території війни: «Після в’їзду ти можеш через Добропілля їхати на північ і потрапити в Дружківку, Краматорськ, Слов’янськ і далі Ізюм, Харків — ця вся лінія горя. І ти можеш їхати вниз, прямо на Покровськ».

То що ж існує?

«Існує Україна, східні українські території, південно-східні, північно-східні. Існує ця прекрасна Україна однією ногою на териконі, а іншою на Говерлі», — відповідає Антон Лягуша. Ведуча побажала йому повернутися у свою донецьку квартиру — і щоб ключі підійшли до того самого замка. «І того самого бажаю мільйонам донеччан, які носять із собою ключі від своєї квартири».

«Така ціна нашої Незалежності». Історія 19-річного Сергія Карпо і фото, яке стало символом війни

«Чому родина шукає державу, а не навпаки». Хто врятує могили наших загиблих від окупації

«Не було часу думати». Як Анна Куркіна зі Святогірська відкрила квіткову майстерню в Черкасах

Дивіться Свої на YouTube Svoi.YouTube

Як працює МОЗОК? Розмова з нейробіологом

РОСІЯНИ ВЖЕ В МІСТІ. Правда від військових про бої за Костянтинівку

Чому Олена Ягупова ШУКАЄ ПОМСТИ

Чи вступить Білорусь у війну?

Про гріхи, сповіді та віру на війні

Як повертають тіла зниклих безвісти воїнів

Про стосунки, ревнощі, невдалі побачення

Про 12 годин допиту, катування в полоні, тортури голодом

Про “Да Вінчі” та ситуацію на фронті

Герой мему “хватит пиз*еть” служить в 5 штурмовій Приєднуйся до Свої в Youtube Допомагаємо один одному пережити війну Популярні новини

• 18 серпня 14:35 Свої.City Родини з дітьми у прифронтових громадах отримають по 19 400 гривень зимової допомоги. Як оформити
• Коротко 01 вересня 16:16 Свої.City ВПО можуть втратити право на житловий ваучер. Коли допомогу не дадуть через членів родини
• Коротко 27 серпня 16:08 Свої.City Росія змінила термін реєстрації житла на окупованих територіях. Свої розбирались, навіщо це роблять
• 17 серпня 17:28 Свої.City

  

  Росія продовжила терміни перереєстрації житла на окупованих територіях до 2027 року. Що це змінює

• Коротко 31 серпня 15:58 Ольга Яцина

  

  Що відбувається з житлом в окупації — нові реєстри та списки “безхазяйного” житла за серпень 2026

• Коротко 28 серпня 16:29 Свої.City

  

  «Донбасу не існує». Історик Антон Лягуша — про міф, який створили в СРСР

---

Порада від Business News:

Ця стаття пропонує глибокий аналіз формування сучасної ідентичності східних територій України, руйнуючи стереотипи та радянські міфи. Розуміння історичного контексту та механізмів маніпуляції суспільною свідомістю є надзвичайно важливим для кожного українця, особливо в умовах війни. Це допомагає формувати більш об’єктивне бачення минулого та сучасності, зміцнюючи нашу національну єдність.

Оригінал статті: svoi.city