Несправедлива дилема: захисників не відпускають до дітей з інвалідністю, тоді як цивільним надають відстрочку

Фото: nus.org.ua

У Верховній Раді перебуває на розгляді законопроєкт, який, попри свою стислість, концентрує в собі надзвичайний біль, любов, розпач та мужність, достатні для численних оповідей. Йдеться про долю жінок, які самотужки виховують дітей з інвалідністю, долаючи неймовірні труднощі, адже їхніх чоловіків-військовослужбовців не звільняють з армії. Водночас, цивільні батьки, чиї діти страждають від тяжких захворювань, безперешкодно отримують відстрочку від мобілізації. Журналістка «Коротко про» дослідила причини цієї несправедливої правової колізії та з’ясувала, як живуть матері, чиї чоловіки-військові не можуть їм допомогти.

Життя, що змінилося за одну ніч

– Нас навіть погрожували військові частиною за те, що ми піднімаємо це питання, – ділиться Олена з Харківщини (для безпеки деякі імена змінено). – Але ж у багатьох сімей ситуація справді критична.

Чоловік Олени вже мав досвід участі в АТО, а згодом служив за контрактом.

– Його контракт мав завершитися у 2022 році. Ми чекали на народження дитини, сподівалися, що він звільниться, і ми повернемося до звичайного, цивільного життя. Проте сталося інакше – чоловіка залишили на службі.

За словами Олени, їхній син народився здоровим.

– Все наше життя перевернулося з ніг на голову після однієї ночі, коли неподалік нашого будинку вибухнув ворожий дрон. Син, якому ще не виповнилося й двох років, отримав травми. Ми витратили цілий рік, намагаючись з’ясувати, що з ним сталося.

Медичні висновки були вкрай невтішними. У сина діагностували нецукровий діабет центрального типу, який трапляється в одного з 25 тисяч людей, а також туберозний склероз – ще одне надзвичайно рідкісне захворювання, що підтвердилося МРТ.

– На початку 2025 року ми отримали статус дитини, яка постраждала внаслідок збройної агресії Російської Федерації, та інвалідність. Я почала боротися за звільнення чоловіка, бо залишилася абсолютно сама – без підтримки дідусів, бабусь чи інших родичів. До того ж, лікарі, які займаються такими дітьми, часто вимагають дозволу обох батьків на проведення медичних процедур. Наш татко – дуже уважний, турботливий і люблячий. Він намагається всіляко мене підтримувати, але його фізично немає поруч.

Олена не має змоги знайти роботу. Допомога на дитину становить трохи більше 1000 гривень, тоді як зарплата чоловіка у війську – мінімальна, близько 21 000 гривень. У їхньому населеному пункті державні дитячі садки не функціонують, а приватні послуги коштують від 22 000 гривень.

– Дитина потребує цілодобового нагляду та прийому ліків за чітким графіком. Обстеження, аналізи, реабілітація – все це постійний процес, який лягає на мої плечі. Але життя триває. Я очікую на другу дитину і не уявляю, як справлюся, коли вона народиться. Ми завжди мріяли про двох дітей і не хочемо відмовлятися від цієї мрії. Якби чоловіка звільнили, він міг би більше заробляти, допомагати та брати участь у вихованні. Де ж справедливість, коли цивільним батькам надають це право, а військовим – ні?

Порівняльна таблиця до законопроєкту №15057. Батьки просять змінити всього один рядок

Обов’язок матері: незмінний

До травня 2024 року, до набуття чинності закону про посилення мобілізації, батьки дітей з інвалідністю, як військові, так і військовозобов’язані, мали однакові права: могли отримати як відстрочку, так і звільнення зі служби.

– Щодо військовозобов’язаних ситуація не змінилася – сам факт наявності неповнолітньої дитини з інвалідністю є підставою для надання відстрочки, незалежно від того, чи є у дитини, окрім матері, інші опікуни. Проте для військових право на звільнення було обмежено. Їм можуть підписати рапорти про звільнення лише за умови, що дитина з особливими потребами не має інших осіб, які зобов’язані її виховувати. Таким чином, усі, хто пішов служити добровольцем, сподіваючись на звільнення в разі труднощів у дружини, або батьки, чиїм дітям інвалідність було встановлено після травня 2024 року, опинилися в законодавчій пастці. Адже мати завжди несе обов’язок виховувати дитину. Якщо мати є, звільнитися неможливо, – коментує адвокат Дар’я Тарасенко.

Правозахисниця наголошує, що закон зовсім не бере до уваги, чи виконує мати свої обов’язки, чи спроможна вона фізично це робити, чи не перебуває вона в стані розриву між хворою дитиною та другою, здоровою, про яку також необхідно належно дбати.

Якщо ж матері немає – вона померла або позбавлена батьківських прав – військовий може звільнитися на інших підставах, і в такому разі дитині навіть не обов’язково мати інвалідність. Саме діти з особливими потребами та їхні матері сьогодні є найбільш вразливими. Депутатів закликають внести зміни до закону, змінивши лише один рядок, що стосується права на звільнення.

«Боюся приймати душ, щоб раптом щось не сталося»

– Ми не могли оформити відстрочку, бо інвалідність дитині я отримувала самостійно, коли чоловіка вже мобілізували. Як і всіх – одразу після проходження ВЛК, – розповідає свою історію Наталка з Києва. – Це сталося, коли ми з дитиною перебували на стаціонарному лікуванні для встановлення діагнозу. До ТЦК навіть не було кому відвезти медичні документи чоловіка. Лише згодом я знайшла юристів, і ми домоглися перепроходження комісії, щоб йому визначили правильну придатність. Але він все одно перебуває під обстрілами, і це усвідомлення посилює стрес, який я переживаю щодня.

Наразі дитині Наталки 3 роки. Захворювання пов’язане з психіатрією – аутизм.

– Щодня, незалежно від того, спала я чи ні, потрібно їхати на корекційні заняття. І ніколи не знаєш, як дитина поведе себе в певний момент у транспорті чи на вулиці. Ще до встановлення діагнозу ми здогадувалися, що з сином щось не так. Але коли був чоловік, ми могли змінювати одне одного. Доглядати за ним 24/7, щоб малий чогось собі не заподіяв, – це надзвичайно важко. Я навіть боюся приймати душ, добре, що живемо на першому поверсі, а на вікнах є ґрати. Ми просили перевести чоловіка служити за місцем реєстрації дитини, але не отримали згоди.

У Наталки, як і в Олени, немає батьків чи інших родичів.

– Навіть друзів і знайомих вже не залишилося, бо кому цікаві такі проблеми. Нещодавно мені стало зле, я викликала швидку. Запитала, чи потрібне обстеження. Мені відповіли: «Куди ми вас з такою дитиною візьмемо…» Якщо зі мною щось станеться, а поруч нікого не буде, що тоді? Держава, надаючи відстрочку цивільним, визнає, що догляд за особливими дітьми має бути розподілений, а нас, дружин військових, залишає наодинці з цією проблемою.

Схожа критична ситуація у Вікторії з Черкащини. Її двійнятам-дівчаткам вже 13 років, одна з них від народження прикута до візка.

– Чоловік у мене – чудова людина, всім допомагав. А коли його забрали, навіть не глянули на документи, і про нас ніби забули. Дехто навіть думає, що ми багаті, раз годувальник у війську. Але грошей не вистачає на найнеобхідніше: ліки, підгузки. Особливо багато підгузків, і дякую волонтерам, що вони допомагають у цьому. Разом з чоловіком нам було легше – могли поїхати до лікарні, відпочити біля річки. А зараз сидимо вдома.

Віка розповідає, що минулого року мала потрійний перелом ноги – їй важко нормально ходити, а хребет почав «сипатися», бо доньку доводиться носити на руках. Раніше цим займався батько. Інша донька допомагає, але сама худенька і невелика. До того ж, у неї були підозри на онкологічне захворювання. На щастя, діагноз не підтвердився, але потрібне нове обстеження. Проте мати не може відвезти її до Черкас – ні на кого залишити дівчинку-інваліда. Навіть якби знайшовся волонтер, дівчинка не підпускає до себе чужих.

Скріншот з посту Юлії Пилипенко, де вона розповідає про свій протест

«СЗЧ» за тиждень – більше, ніж таких батьків у війську

Для взаємної підтримки жінки об’єдналися в ініціативну групу, пишуть петиції, звернення та листи.

– Одна з редакцій законопроєкту про звільнення з війська батьків дітей з інвалідністю вже була відхилена, – розповідає лідерка групи Валерія Калинич. – Другу редакцію, законопроєкт №15057, подав у березні цього року народний депутат Дмитро Гетьманцев. Нова хвиля нашої активності почалася після того, як моя подруга Юлія Пилипенко, мати двох дітей з інвалідністю, оголосила голодування. Про це писали ЗМІ.

Валерія зазначає, що проблема жінок, які залишилися сам на сам із «особливими дітьми», привернула увагу владних кіл, але просування законопроєкту щодо права батьків на звільнення гальмується в Міністерстві оборони.

– Міноборони посилається на позицію Мінветеранів, мовляв, це призведе до критичного відтоку кадрів із ЗСУ, що негативно вплине на боєздатність армії. Однак, за нашими підрахунками, таких сімей лише кілька сотень. Ті, хто міг, вже оформили відстрочку, дехто з тих, хто служив, загинув, а дехто, можливо, не захоче звільнятися через високе грошове забезпечення. Зверніть увагу: кількість тих, хто перебуває в самовільному залишенні частини (СЗЧ), за тиждень значно перевищує загальну кількість батьків дітей з інвалідністю у війську. Вони точно не становлять критичної маси.

Валерія підкреслює, що сім’ї, де жінки самотужки вирішують складні проблеми, позбавлені соціального супроводу з боку державних служб. Максимум, що їм пропонують – безкоштовну реабілітацію, а подекуди – соціальне перевезення до лікувальних закладів. Однак, ніхто не може замінити матір хоча б на годину-дві, щоб дати їй можливість відпочити, поспати або сходити до магазину, не наражаючи хвору дитину на холод чи спеку. Соціальні працівники для таких сімей не передбачені, адже ці сім’ї вважаються «благополучними».

Порада від Business News: Ця інформація є надзвичайно важливою для сімей, де один з батьків служить у ЗСУ, а дитина має інвалідність. Розуміння актуальних законодавчих змін та правових колізій допоможе цим родинам краще орієнтуватися у складних життєвих обставинах та шукати ефективні шляхи вирішення проблем. Слідкуйте за розвитком подій навколо законопроєкту №15057, адже він може суттєво вплинути на права та можливості таких родин.

Інформація підготовлена на основі матеріалів: kp.ua