Вишкіл новобранців: Чому українські навчальні центри все ще стикаються з викликами

Фото: 157 окрема механізована бригада (ілюстративне) Підписатися на нас в Google

Трагічні події у навчальному центрі «Скеля», де навесні цього року загинули 26 курсантів, знову актуалізували питання щодо якості базової підготовки мобілізованих та контрактників. За час повномасштабного вторгнення курс базової загальновійськової підготовки (БЗВП) зазнав вже шість змін, але, схоже, це не остаточний варіант.

Проблематика БЗВП регулярно обговорюється на найвищому рівні, проте низка труднощів залишається невирішеною. Розглянемо детальніше, чому так відбувається.

На початку червня головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський провів масштабну нараду, присвячену питанням базової загальновійськової підготовки. Під час неї були представлені результати перевірок у 72 військових частинах. Вісім із них втратили право самостійно проводити навчання новобранців, тоді як інші отримали завдання покращити умови та зміст підготовки бійців.

Загострення хронічних хвороб: несподіваний наслідок вишколу

Програма курсу молодого бійця, розроблена в мирний час, трансформувалася шість разів в умовах воєнного стану. Наразі в декількох навчальних центрах тестується сьома версія, яка базується на досвіді 151-го навчального центру. У Міністерстві оборони запевняють, що перелік тем та вправ залишається незмінним, натомість змінилася методологія навчання – тепер вона побудована за принципом «від простого до складного». Курсанти щоденно доводять до автоматизму ключові навички, приділяючи особливу увагу протидії ворожим дронам.

Передостання оновлення програми БЗВП відбулося восени 2025 року. На сьогодні навчальний курс триває 30 днів для мобілізованих та контрактників, які придатні до служби у частинах забезпечення, і 51 день – для тих, хто придатний до виконання бойових завдань. Програма охоплює вогневу, тактичну, інженерну підготовку та надання домедичної допомоги.

— Загалом програма відповідає вимогам. Новобранців навчають поводженню зі зброєю, стрільбі, тактиці штурмових дій. Однак півтора місяця – це все ж недостатній термін для повноцінного початкового вишколу. Якщо інструктор сумлінно виконує свої обов’язки, курсанти зазнають такого навантаження, що постійна перевтома ускладнює засвоєння матеріалу. Фізичні вправи розраховані на молодих та здорових осіб, а не на чоловіків 45+ з хронічними захворюваннями, яких часто направляють з ТЦК. Це призводить до загострення наявних недуг. До бойової частини людина прибуває вже виснаженою, — ділиться досвідом військовослужбовець Станіслав.

За словами співрозмовника, якщо інструктор проявляє поблажливість або нехтує вимогами програми, підготовка курсанта виявляється недостатньою. Це також є причиною численних скарг з бойових підрозділів.

Загострення хвороб під час навчання є цілком логічним, якщо до цього людина не мала регулярних фізичних навантажень. Фото: 157 ОМБ (ілюстративне)

Імітація бойових дій: Наскільки реалістичні тренування?

— До навчальних центрів здебільшого потрапляють особи, які зовсім не знайомі з армійським життям. Для багатьох шоком стає вже перший день – день прибуття. У деяких частинах проводять так зване «психологічне перезавантаження» – зі стріляниною, вибухами, командами «лягти», «повзти». Це своєрідний вихід із зони комфорту, але такий метод не завжди має позитивний ефект, — продовжує Стас. — На новобранців також впливає побут: проживання в наметах або бліндажах, відсутність належних санітарних умов, незвична їжа, обмежений доступ до мобільного зв’язку та інтернету, оскільки телефони забирають і видають раз на тиждень, а то й на десять днів.

Військовий пояснює, що такі заходи є вимушеними. Життя в наметах стало поширеною практикою після трагедії в «Десні», коли російська ракета влучила в казарму навчального центру, спричинивши численні жертви через скупчення людей. Мобільні телефони відбирають задля безпеки та з виховною метою – щоб зменшити кількість скарг до рідних.

— Щодо умов проживання, то в деяких частинах досі можуть використовуватися застарілі душові кабіни та лазні, що залишилися ще з радянських часів. Вологі серветки не вирішують проблеми гігієни. Основні кошти спрямовуються на передову, а навчальні табори отримують фінансування за залишковим принципом. Багато залежить від командирів. Деякі шукають волонтерської допомоги для покращення умов проживання та харчування. Інші ж привласнюють частину ресурсів, що призводить до відмови донорів від співпраці, — додає він.

Станіслав згадує свій досвід навчання у Франції.

— Там також тренування були інтенсивними, що створювало труднощі як для молодших, так і для старших військових. Однак умови були зовсім іншими: легше було відновлюватися. Проживання в казармах, можливість повноцінно помитися, смачна та якісна їжа. Єдиний недолік – тамтешні інструктори, хоч і викладали за українською програмою, були далекі від реалій нашої війни. Вони могли надати більше інформації про конфлікти, в яких брали участь, як-от в Іраку, що є зовсім іншим типом війни. Коли запитуєш їх про боротьбу з FPV-дронами, вони радять «копати». Така порада навряд чи буде ефективною.

Втім, за словами консультанта, навіть в українських центрах навчальні штурми мало нагадують реальні бойові дії на «нулі».

— Отже, можу зробити висновок: хто прагне вчитися, той і в навчальній роті знайде для себе корисне. Добре, що програма постійно вдосконалюється. Однак вона ще не повністю відповідає сучасним викликам.

Війна як головний чинник

Інструктор одного з навчальних центрів, якого ми назвемо Віктором, вважає, що головна проблема полягає в тому, що… триває війна.

— Через постійні повітряні тривоги доводиться постійно коригувати навчальний процес. Заняття, яке мало тривати 3,5 години, скорочується до 1,5 години. Обід та вечерю не можна скасовувати, але їх також доводиться проводити в певні години, коли немає тривог. Були випадки, коли обід і вечерю привозили одночасно, — згадує офіцер. — Проводити заняття в укриттях складно, оскільки потрібно розмістити комп’ютер і проєктор. На щастя, зараз за кошти спонсорів будується підземний клас.

На думку Віктора, польові умови, в яких перебувають курсанти, є цілком прийнятними.

— Люди мають розуміти, що їх очікує, і готуватися. Харчування тричі на день, як у «навчалці», в окопі їм точно не забезпечать. Інша справа, що не всі, хто визнаний придатним, потраплять у реальні бойові дії, але це вже не наша відповідальність. Наприклад, привозять чоловіка, а він періодично втрачає свідомість через титанову пластину в черепі після ДТП. Або має ознаки алкогольного цирозу печінки. Таких відправляємо до шпиталю. Ці «рейси» до лікувальних закладів доводиться організовувати кілька разів на день. Щодо загострення хвороб під час навчання, то це цілком природно. Якщо людина до цього лежала на дивані і вживала алкоголь, звісно, їй стане зле. Наразі фізична підготовка більшості курсантів на такому рівні, що вони «не змогли втекти від буса».

Водночас Віктор відзначає й позитивні зміни:

— У 2021 році ми й мріяти не могли про планшети замість паперових стосів. Або про мобільний інтернет у віддаленому лісі під час польових занять. Щодо харчування, то інструктори їдять те саме, що й курсанти. Сьогодні у нас на обід був грецький салат з оливками, каша з маслом, сирний суп, яблука та банани – бери, скільки хочеш. Вдома таке не завжди буває.

Співрозмовник також переконаний, що вирішальним фактором є людський підхід.

— Якщо командир нормальний, то й волонтерська допомога надходить. У нас чудові донорські намети з двома пічками та підлогою. Комісія, яка нещодавно нас відвідувала, була вражена. Туалети, хоч і прості, але чисті, бо ми не створюємо порядок, а підтримуємо його.

У навчальній роті люди повинні розуміти, до чого готуватися та що на них очікує. Фото: 157 ОМБ (ілюстративне)

Не кожен може бути наставником

На сьогодні посада інструктора в навчальному центрі є однією з найбільш дефіцитних у ЗСУ. У березні цього року Міністерство оборони навіть започаткувало проєкт «На досвіді», спрямований на залучення до інструкторської діяльності більшої кількості ветеранів та чинних військовослужбовців, придатних до служби в підрозділах забезпечення. Навчальні центри постійно скаржаться на брак інструкторів, особливо з бойовим досвідом, а курсанти – на грубість та неповагу з боку наставників.

— Інструктор – це передусім педагог, який повинен працювати як з дисциплінованими, так і з неслухняними «учнями». Не кожен здатен на це, не кожний може бути педагогом, — каже Віктор. — Тому буває так, що людина сама все вміє, але не може нормально донести знання, компенсуючи це зверхнім або надмірно суворим ставленням. В результаті курсанти виходять непідготовленими та демотивованими. Самих інструкторів демотивує грошове забезпечення, яке становить 25 000 гривень, а з надбавками може сягати 30 000.

Тема навчальних центрів неодноразово висвітлювалася у ЗМІ. У 2025 році фонд «Повернись живим» опублікував результати дослідження проблем БЗВП за 2024 рік. Багато з порушених питань залишаються актуальними й досі. Зокрема, поширення сезонних захворювань у навчальних центрах та ускладнений доступ до медичної допомоги через ризики самовільних залишень частини.

Наразі підвищена увага до базової підготовки зумовлена скандалом у «Скелі», де навесні цього року загинули 26 курсантів. Офіційна причина – пневмонії, неофіційна – відмова у наданні медичної допомоги та жорстоке поводження.

Пряма відповідальність: хто і за що відповідає

«Скеля» належить до тих 72 військових частин, яким дозволено проводити БЗВП на власних базах із власними інструкторами. За даними видання DW, до списку 8 військових частин, де це право було відкликано, «Скеля» не увійшла, хоча після розслідування «Бабеля» ДБР відкрило кримінальне провадження.

Проте ситуацію в «Скелі» не можна вважати типовою.

— До «Скелі» мобілізованих привозять безпосередньо з ТЦК, тобто це був примус. Переважна більшість військових частин, які проводять власний вишкіл, отримують курсантів через рекрутинг. Це означає, що люди свідомо йдуть служити, тому й ставлення до програми, до умов її реалізації є іншим, а ймовірність конфліктів та самовільних залишень частини – меншою, — розповів нам ще один військовий.

Окремі підрозділи мають власні унікальні програми. Наприклад, у «Хартії» – корпусі Нацгвардії – БЗВП у навчальному батальйоні триває два місяці, а ще місяць новобранець тренується безпосередньо у військовій частині. 3-й армійський корпус готує особовий склад за протоколами НАТО.

Дискусійним залишається питання, де краще проходити базову підготовку – безпосередньо у військовій частині чи у навчальному центрі з багаторічним досвідом. Військовий експерт Олег Жданов згадує досвід радянської армії, який існував ще до Другої світової війни.

— У той час існували полкові школи різних родів військ. Вони діяли до 60-х років, коли їх замінили на централізовані «учебки». Методика полкових шкіл була значно ефективнішою, оскільки передбачала пряму відповідальність. Сьогодні боєць перебуває в навчальній роті, а завтра – вже в батальйоні. Командир батальйону завжди міг прийти до командира роти і вимагати пояснень: «Кого ти мені навчив?». Аналогічно, зараз інструктори та командири навчальних частин при корпусах несуть пряму відповідальність перед бойовими командирами.

У навчальному центрі, зауважує експерт, курсантів після підсумкових заліків розподіляють по різних частинах. Рівень відповідальності менший, як і ступінь контролю. Однак ключовим фактором є рекрутинг, якого наразі недостатньо, щоб відмовитися від примусової мобілізації.

Порада від Business News: Ця стаття надає глибокий аналіз поточного стану підготовки новобранців у ЗСУ, висвітлюючи як переваги, так і недоліки існуючих програм. Для військовослужбовців, які тільки готуються до служби, або їхніх близьких, ця інформація допоможе краще зрозуміти, з якими викликами можна зіткнутися, та усвідомити важливість особистої мотивації й готовності до навчання, навіть в умовах недоліків системи. Для тих, хто вже служить, матеріал може стати підґрунтям для розуміння причин певних проблем та потенційних шляхів їх вирішення.

За матеріалами: kp.ua