Віта Голод: КНР володіє важелями впливу на Путіна, але не має мотивації тиснути на нього заради миру

Фото: Evan Vucci / POOL / AFP via Getty Images

Останні тижні були надзвичайно насиченими для міжнародного розкладу китайського лідера Сі Цзіньпіна. Спочатку до Пекіна завітав колишній президент США Дональд Трамп, а згодом — російський диктатор Володимир Путін.

Чому глава КНР є ключовою фігурою для світових лідерів, чому вони виявляють до нього таку увагу, чого прагнуть і чому Україна наразі не веде активного діалогу з Пекіном — ці та інші питання журналіст «Коротко про» обговорив із членкинею правління Асоціації китаєзнавців Вітою Голод.

Китай пропонує стабільність та ресурси, яких бракує іншим

Експерт Української асоціації китаєзнавців Віта Голод. Фото: ФБ Вита Голод

– Пані Віто, чому після візиту Трампа інші лідери, як-от Путін, а тепер і президент Сербії Вучич, так поспіхом прагнуть зустрітися з Сі Цзіньпіном?
– Не зовсім коректно казати, що всі їдуть до Сі «на уклін». Кожна країна має власні інтереси, стратегічні розрахунки та міжнародні зобов’язання. Однак беззаперечно, що Пекін поступово стає одним із найважливіших центрів тяжіння світової політики.
Сьогодні Китай пропонує те, чого бракує багатьом іншим міжнародним гравцям: стабільні та прогнозовані відносини, величезний споживчий ринок, потужну виробничу інфраструктуру, значні фінансові ресурси, розвинені технологічні ланцюжки та суттєвий політичний вплив у численних регіонах світу. Минулий тиждень яскраво продемонстрував, що Пекін здатний одночасно вести діалог зі Сполученими Штатами, Росією, Європою, а також з Іраном та Північною Кореєю.

Особливо показовою є ситуація зі Сполученими Штатами. Вперше за майже 50 років дипломатичних відносин Китай опинився у сильнішій політичній та дипломатичній позиції. Це не означає, що КНР перевершує США в усіх аспектах, але це свідчить про те, що Пекін дедалі впевненіше диктує власні правила гри.

Візит Трампа до Пекіна планувався ще в березні, але був перенесений через загострення відносин із Іраном. Візит Путіна готувався заздалегідь та ретельно, і його основною метою було відзначення 25-річчя Договору про добросусідство, дружбу і співробітництво між Росією та Китаєм.

– Чого саме лідери прагнуть, демонструючи свою лояльність до Китаю?

– Для Путіна першочерговою метою було подолання політичної ізоляції, отримання економічної підтримки та доступ до критично важливих технологій. Від 2022 року Росія дедалі більше залежить від Китаю — як від ключового покупця енергоносіїв, постачальника товарів подвійного призначення та дипломатичного союзника в антизахідному таборі. Натомість Москва активно підтримує китайську риторику про багатополярний світ і фактично сприяє Пекіну в просуванні його бачення нового світового порядку.

Трамп, зі свого боку, шукає можливості для збільшення американського експорту, погрожує введенням мит, намагається обмежити доступ Китаю до американських технологій і водночас шукає вихід із глухого кута у протистоянні з Іраном. Фактично, він просто виграє час, сподіваючись, що США зможуть поступово зменшити свою залежність від Китаю. Однак, схоже, що відносини вже ніколи не повернуться до часів “Chimerica”, коли американська та китайська економіки сприймалися як єдине ціле. Атмосфера у Вашингтоні щодо Китаю надзвичайно напружена, і цей двопартійний консенсус щодо негативного ставлення до КНР є стійким.

Китайський дипломатичний протокол підкреслює центральну роль Сі Цзіньпіна

– Наскільки вагомою є роль Китаю у сучасному світі? Чи дійсно він становить другий полюс сили поряд зі США?

– Так, Китай є одним із головних центрів світової потуги, але не в класичному розумінні “нового СРСР”. Це не повноцінний військово-ідеологічний блок, як це було за часів Холодної війни. Сила Китаю сьогодні — це насамперед економічна, промислова, технологічна та дипломатична потуга.

Водночас Китай не прагне брати на себе роль світового жандарма, оскільки не готовий до масштабних політичних та військових зобов’язань. Китай залишається позаблоковою державою, має відносно невеликий ядерний арсенал і лише одну військову базу за кордоном. Для порівняння, США мають понад 200 військових баз у різних куточках планети.

Сьогодні вплив Китаю полягає не в тому, що він може замінити США як глобального гаранта безпеки, а в тому, що без його участі стає дедалі складніше вирішувати ключові питання світової політики та економіки: торгівля, енергетика, санкції, постачання критично важливих матеріалів, штучний інтелект, промислові ланцюжки та технологічна конкуренція.

Китай також має значний непрямий політичний вплив на країни Глобального Півдня через різноманітні міжнародні та регіональні форуми. Саме тому некоректно називати його просто “другим після США”. Я б сказала, що Китай — це самостійний центр сили, який поступово прагне переписати правила міжнародного порядку на свою користь.

– І Трамп, і Путін демонструють значну увагу до Сі Цзіньпіна. Це свідчення його сили у світі чи особливості протоколу, якого китайці дотримуються понад усе?

– Тут слід розрізняти протокол і реальну політичну асиметрію. Китайський політичний протокол традиційно спрямований на підкреслення центральної ролі китайського лідера. Пекін завжди дуже уважно стежив за цим. Церемоніальність, чаювання, подарунки, порядок зустрічей та розсадки — це також частина китайської політичної культури та гостинності.

За часів Сі Цзіньпіна ця церемоніальність, можливо, стала ще більш помітною. Недарма його часто порівнюють з імператором. Після 2012 року вся політична система КНР дедалі більше персоналізувалася навколо самого Сі.

Однак, у випадку з Путіним, це не лише протокол. Існує певна історія особистих контактів, звички та традиції взаємодії. За різними оцінками, з 2012 року Путін і Сі зустрічалися майже 60 разів у різних форматах. І справді може складатися враження, що Путін надто демонстративно намагається заграти з Сі Цзіньпіном.

– Чи не є дотримання китайського протоколу іноземними лідерами принизливим для них?

– Трамп, наприклад, не надто дотримувався китайського протоколу, але поводився напрочуд стримано й говорив обережно. Було очевидно, що його спеціально готували до цього візиту.

Загалом у дипломатії протокол — це не формальність, а необхідність. Команда кожного лідера має дипломатів, які добре обізнані з протокольними особливостями різних країн і відповідально готують міністрів або президентів до закордонних поїздок.

Китайці особливо добре розуміють силу символів: хто кого зустрічає, де розташовані прапори, хто першим подає руку, як довго триває розмова, який формат переговорів, які формулювання потрапляють до фінального комюніке. У китайській політичній культурі все дуже дисципліновано, виважено й суворо.

Трамп під час візиту до Пекіна був стриманий і суворий. Фото: Alex Wong/Getty Images

Китай ніколи не визнає Росію стороною, що програла війну

– З якою метою Путін відвідав Китай? Чи шукав він допомоги у війні, нових контрактів, згоди на будівництво газопроводу «Сила Сибіру 2» чи щось інше?

– Як свідчать події, з проектом «Сила Сибіру 2» поки що не склалося. Путіну не вдалося переконати Сі Цзіньпіна схвалити його будівництво. Головною метою візиту, безсумнівно, було продовження Договору про добросусідство, дружбу та співробітництво між Росією і Китаєм. Це мало важливий символічний підтекст: Пекін продемонстрував, що Росія залишається його стратегічним партнером. Офіційно цей формат відносин визначається як “всеосяжне стратегічне партнерство координації в нову епоху”.

Про деталі переговорів Сі Цзіньпіна та Путіна за зачиненими дверима нам відомо небагато. Китай продовжує діяти обережно і не поспішає брати на себе пряму політичну відповідальність.

Однак варто звернути увагу на склад російської делегації. До неї входило багато представників бізнесу, а також наукових, культурних та гуманітарних кіл. Це свідчить про те, що після візиту можна очікувати посилення не лише економічної, а й наукової, освітньої, культурної та журналістської співпраці між Росією і Китаєм.

Для України це створює додатковий виклик. Російська “м’яка сила” в Китаї отримає ще більше каналів впливу — через університети, експертні кола, медіа, культурні проекти та академічні обміни. Це значно ускладнюватиме роботу української дипломатії.

– Світові ЗМІ повідомили, нібито Сі Цзіньпін сказав Трампу під час його візиту, що Путін неминуче програє війну в Україні. Чи міг китайський лідер справді висловитися таким чином?

– Я б радила бути дуже обережними з цією інформацією, хоча її й опублікувало авторитетне видання. Китайська дипломатична риторика зазвичай значно стриманіша та обережніша. Сі Цзіньпін міг натякнути, що війна стала для Росії стратегічною проблемою і створює для Москви довгострокові ризики. Але навряд чи він сформулював би це прямо як неминучу поразку Путіна.

Публічно Китай ніколи не визнає Росію стороною, яка програє війну, оскільки це суперечило б його загальній антизахідній позиції та підривало б образ російсько-китайського стратегічного партнерства.

Сьогодні в руках Сі вагомі аргументи для світового лідерства. Фото: Alex Wong/Getty Image

Стабільність кордонів КНР важливіша за результат війни в Україні

– Відомо, що Сі Цзіньпін неофіційно підтримує Путіна у війні: грає на його боці у світовій дипломатії та постачає комплектуючі для російського ВПК. Крім того, нещодавно з’явилася інформація про 200 китайських інструкторів, які нібито навчали російських військових для участі у війні.

– Так, Китай певною мірою підтримує Росію у цій війні — дипломатично, економічно, а також через постачання товарів подвійного призначення. Але ця підтримка не є настільки прямою, як у випадку Ірану чи Північної Кореї. Китай не постачає Росії війська чи летальну зброю у відкритому форматі. Якби це відбувалося, Україна вже відчула б це на полі бою значно виразніше.

Щодо повідомлень про навчання російських військових у Китаї з використання дронів, радіоелектронної боротьби чи інших сучасних військових технологій, я цього не виключаю. Китай зацікавлений у тестуванні та вдосконаленні своїх технологій, і, як ми бачимо, вони можуть опосередковано з’являтися по обидва боки фронту.

Однак важливо пам’ятати, що Росія і Китай мають давню історію розвиненої військової співпраці. Вони регулярно проводять спільні військові навчання. Тому сама логіка військового обміну між Москвою та Пекіном не є новою.

– Навіщо Китай підтримує Росію?

– Для Китаю Росія — це, перш за все, сусід. А для Пекіна стабільність на власних кордонах завжди має першочергове значення. Росія також залишається для Китаю важливим стратегічним балансиром у протистоянні зі США. Тому Сі Цзіньпін підтримує Москву не через особисту симпатію до Путіна, а з холодного геополітичного розрахунку.

Сьогодні багато хто спекулює на тезі, що Китай нібито зацікавлений у краху Росії, щоб отримати доступ до її ресурсів за безцінь або навіть повернути колись втрачені території. Я не поділяю цієї думки. Для Пекіна набагато вигіднішою є не зруйнована Росія, а слабка, залежна й передбачувана Росія.

Практично на всіх публічних фото Сі вище своїх опонентів. Фото: Contributor/Getty Images

Пекін не буде чинити тиск на Москву так, як цього очікує Україна

– Українська тема, безумовно, буде обговорюватися під час закулісних переговорів Путіна та Сі. Про що, на вашу думку, вони могли говорити?

– Думаю, що так. Але китайська позиція принципово не змінилася. Пекін, як і раніше, очікує слушного моменту, коли сторони будуть готові до переговорів, і Китай зможе представити себе як відповідального посередника.

– Чи є шанс, що Сі Цзіньпін чинитиме тиск на російського диктатора, щоб припинити війну?

– Цей шанс надзвичайно обмежений. Сі Цзіньпін має важелі впливу на Путіна, однак не має політичної мотивації використовувати їх в інтересах України. Китай може стримувати Росію від певних небезпечних кроків, наприклад, від ядерної ескалації. Але Пекін не чинитиме тиск на Москву в тому форматі, якого очікує Україна, якщо не побачить у цьому власної стратегічної вигоди.

Для Китаю припинення війни є бажаним лише за умови, що воно не означатиме стратегічної поразки Росії і не призведе до посилення США. Пекін прагне до контрольованої стабільності, а не до перемоги Заходу над Росією.

Економічні інтереси також можуть відіграти певну роль. Китай уважно стежить за майбутньою реконструкцією України, і китайські компанії вже шукають можливості долучитися до цього процесу — навіть опосередковано, через європейські структури.

– Як Україні слід реагувати на фактично антиукраїнську позицію китайського лідера?

– Україні необхідно вести діалог з Китаєм дипломатично та системно, але водночас чітко окреслювати власні “червоні лінії”. Китай не реагує на моральні аргументи так, як це часто робить Європа. Для Пекіна насамперед важливі інтереси, ризики, репутаційні втрати, баланс сил і довгострокова вигода.

Як показує практика, публічна різка критика Китаю часто не змінює його позицію, а навпаки — викликає роздратування, закритість і може шкодити практичним українським інтересам, зокрема експорту.

– Зараз увесь світ намагається налагодити зв’язок з Китаєм, а Україна — ні. Чому?

– Україна веде діалог з Китаєм, але цей процес залишається недостатньо системним, глибоким і часто реактивним. Головна проблема полягає в тому, що Україна не має цілісної стратегії відносин із Китаєм.

З китайської точки зору, Україна зараз перебуває у перехідному стані: від пострадянського простору, який Пекін тривалий час розглядав крізь призму російського впливу, до поступової інтеграції в європейський простір. Ще до повномасштабної війни українська дипломатія об’єктивно була більше зосереджена на США, Європі та НАТО. Після 2022 року Китай дедалі частіше сприймався Києвом як проросійський, а тому — як токсичний або небажаний напрям для політичного діалогу.

Втім, відсутність системної комунікації з Китаєм не змінює його позицію на користь України. Навпаки, вона залишає простір для Росії, яка продовжує нав’язувати власне бачення війни, України та всього регіону.

Україні не слід мати ілюзій щодо Китаю. Проте вести діалог із ним необхідно. Не для того, щоб переконати Сі Цзіньпіна “стати на наш бік” — це вже малоймовірно. А для того, щоб не дозволити Росії говорити від нашого імені, пояснювати українську позицію напряму, працювати з китайськими експертами, бізнесом і дипломатами та чітко окреслювати українські “червоні” лінії.

Порада від Business News:

Ця стаття надає глибокий аналіз позиції Китаю у міжнародних відносинах, особливо в контексті російсько-української війни. Розуміння мотивів та стратегічних інтересів Пекіна є ключовим для формування ефективної української зовнішньої політики. Експертні висновки Віти Голод допоможуть бізнесу та державним діячам краще орієнтуватися у складних геополітичних процесах та визначати пріоритети у взаємодії з одним із найвпливовіших гравців на світовій арені.

Джерело новини: kp.ua