Аналітика Віти Голод: Пекін може вплинути на Путіна, але не має причин для припинення війни

Фото: Evan Vucci / POOL / AFP via Getty Images

Міжнародний розклад китайського лідера Сі Цзіньпіна був надзвичайно насиченим протягом останніх тижнів. Спочатку до Пекіна завітав президент Сполучених Штатів, а згодом – російський диктатор Володимир Путін.

Чому глава КНР є ключовою фігурою на світовій арені, чому до нього вишиковуються інші лідери, чого вони прагнуть і чому Україна наразі не веде діалогу з Пекіном – на ці та інші питання журналісту «Коротко про» відповіла членкиня правління Асоціації китаєзнавців Віта Голод.

Сучасний Китай пропонує стабільність та ресурси, яких бракує глобальним гравцям

Експерт Української асоціації китаєзнавців Віта Голод. Фото: ФБ Вита Голод

– Чому після візиту Трампа інші світові лідери, як-от Путін, а тепер і президент Сербії Вучич, поспішили до Сі Цзіньпіна?

– Я б не сказала, що всі приїжджають до Сі «на уклін». Кожна держава керується власними інтересами, розрахунками та зобов’язаннями. Проте очевидно, що Пекін дедалі більше перетворюється на один із головних магнітів світової політики.

Китай сьогодні пропонує те, чого бракує багатьом іншим акторам: стабільні та передбачувані взаємини, величезний ринок, потужну промислову базу, фінансові резерви, логістичні ланцюги у сфері технологій та значний політичний вплив у різних регіонах світу. Минулий тиждень показав, що Пекін здатний вести діалог одночасно зі Сполученими Штатами, Росією, Європою, а також з Іраном і Північною Кореєю.

У контексті відносин із США особливу увагу привертає той факт, що Китай, імовірно, вперше за майже 50 років дипломатичних зв’язків опинився у сильнішій політичній та дипломатичній позиції. Це не означає, що КНР перевершує США за всіма параметрами, але свідчить про те, що Пекін дедалі впевненіше диктує свої умови.

Трамп планував відвідати Пекін ще в березні, але був змушений перенести візит через загострення конфлікту з Іраном. Візит Путіна був ретельно підготовлений заздалегідь і стосувався насамперед 25-ї річниці Договору про добросусідство, дружбу та співробітництво між Росією та Китаєм.

– Чого домагаються лідери, прагнучи наблизитися до Китаю?

– Путіну, перш за все, був потрібен вихід із міжнародної ізоляції, фінансова підтримка та доступ до сучасних технологій. Після 2022 року Росія стає дедалі залежнішою від Китаю як від покупця енергоносіїв, постачальника товарів подвійного призначення та дипломатичного союзника в антизахідному таборі. Натомість Москва активно підтримує китайську риторику про багатополярний світ і фактично допомагає Пекіну просувати його бачення нової глобальної архітектури.

Трамп, у свою чергу, прагне досягти домовленостей щодо розширення американського експорту, вдається до погроз запровадженням мит, намагається обмежити доступ Китаю до американських технологій та водночас шукає шляхи виходу з глухого кута у протистоянні з Іраном. Фактично він виграє час, сподіваючись, що США зможуть поступово зменшити свою залежність від Китаю. Водночас, навряд чи відносини повернуться до епохи «Chimerica», коли американська та китайська економіки сприймалися як єдина, взаємозалежна система. Атмосфера у Вашингтоні щодо Китаю вкрай напружена, і цей консенсус щодо необхідності протидії КНР є двопартійним.

Китайський дипломатичний протокол підкреслює центральну роль Сі Цзіньпіна

– Наскільки значущою є роль Китаю у сучасному світі, чи справді він є другим полюсом протистояння зі США?

– Так, Китай є одним із ключових центрів глобальної потуги, але не в класичному розумінні «нового СРСР». Це не повноцінний військово-ідеологічний блок, як у часи Холодної війни. Китайська міць наразі проявляється передусім в економічній, промисловій, технологічній та дипломатичній сферах.

Водночас Китай не прагне виконувати роль світового поліцейського, оскільки не готовий брати на себе масштабні політичні та військові зобов’язання. КНР залишається позаблоковою державою, має відносно невеликий ядерний арсенал та лише одну військову базу за кордоном. Для порівняння, США мають понад 200 військових баз по всьому світу.

Сьогодні вплив Китаю полягає не в тому, що він може замінити США як глобального гаранта безпеки, а в тому, що без його участі стає все складніше вирішувати ключові питання світової політики та економіки: торгівля, енергетика, санкції, постачання критично важливих матеріалів, штучний інтелект, виробничі ланцюги та технологічна конкуренція.

Китай також має значний непрямий політичний вплив на країни Глобального Півдня через різноманітні міжнародні та регіональні платформи. Саме тому його некоректно називати просто «другим після США». Я б сказала, що Китай – це окремий центр сили, який поступово прагне переписати правила міжнародного порядку на власну користь.

– І Трамп, і Путін демонструють виняткову шанобливість до Сі Цзіньпіна. Це свідчення реальної ваги Китаю у світі чи лише дотримання надзвичайно важливого для китайців протоколу?

– Тут необхідно розрізняти протокол та реальну політичну асиметрію. Китайський політичний протокол традиційно побудований так, щоб підкреслити центральне становище китайського лідера. Пекін завжди приділяв цьому пильну увагу. Церемоніал, чаювання, подарунки, порядок зустрічей і розсадки – це також невід’ємна частина китайської політичної культури та гостинності.

За часів правління Сі Цзіньпіна ця церемоніальність, можливо, стала ще більш вираженою. Недарма його часто порівнюють з імператором. Після 2012 року вся політична система КНР дедалі більше персоналізувалася навколо постаті самого Сі.

Проте у випадку з Путіним йдеться не лише про протокол. Існує певна історія особистих контактів, звичок та традицій взаємодії. За різними оцінками, з 2012 року Путін і Сі зустрічалися майже 60 разів у різних форматах. І дійсно може скластися враження, що Путін надто демонстративно «заграє» із Сі Цзіньпіном.

– Як іноземним лідерам слід взаємодіяти з Сі Цзіньпіном згідно з протоколом, і чи не принижує це їхню гідність?

– Трамп, наприклад, не надто дотримувався китайського протоколу, але поводився напрочуд стримано та висловлювався обережно. Було очевидно, що його ретельно готували до цього візиту.

Загалом, у дипломатії протокол – це не формальність, а необхідність. У командах кожного лідера є дипломати, які добре знають протокольні особливості різних країн і мають відповідально готувати міністрів чи президентів до закордонних поїздок.

Китайці особливо добре розуміють силу символів: хто кого зустрічає, де розташовані прапори, хто першим подає руку, яка тривалість розмови, який формат переговорів, які формулювання потрапляють до фінального комюніке. У китайській політичній культурі все надзвичайно дисципліновано, виважено й суворо.

Трамп під час візиту до Пекіна був стриманий і суворий. Фото: Alex Wong/Getty Images

Пекін ніколи не визнає Росію стороною, яка зазнала поразки у війні

– З якою метою Путін відвідав Китай? За допомогою у війні, за новими контрактами, за згодою на будівництво газопроводу «Сила Сибіру 2» чи з іншої причини?

– Як ми бачимо, з «Силою Сибіру 2» поки що не складається. Путіну не вдалося переконати Сі Цзіньпіна погодитися на його будівництво. Головною метою візиту, безумовно, було продовження дії Договору про добросусідство, дружбу та співробітництво між Росією і Китаєм. Це мало важливий символічний підтекст: Пекін дав зрозуміти, що Росія залишається для нього стратегічним партнером. Офіційно цей формат взаємин визначається як «всеосяжне стратегічне партнерство координації в нову епоху».

Що саме обговорювали Сі Цзіньпін і Путін за зачиненими дверима, нам невідомо. Китай продовжує діяти обережно і не поспішає брати на себе пряму політичну відповідальність.

Однак варто звернути увагу на склад російської делегації. До неї входило багато представників бізнесу, а також наукової, культурної та гуманітарної сфери. Це означає, що після візиту можна очікувати посилення не лише економічної, а й наукової, освітньої, культурної та журналістської співпраці між Росією і Китаєм.

Для України це створює додатковий виклик. Російська «м’яка сила» в Китаї отримає ще більше каналів впливу – через університети, експертне середовище, ЗМІ, культурні проєкти та академічні обміни. Це ще більше ускладнюватиме роботу української дипломатії.

– Світові ЗМІ повідомили, нібито Сі Цзіньпін під час візиту Трампа заявив, що Путін все одно програє війну в Україні. Чи могла таке сказати китайська сторона?

– Я б радила ставитися до цієї інформації з великою обережністю, хоча її й опублікувало авторитетне видання. Китайська дипломатична мова зазвичай значно стриманіша й обережніша. Сі Цзіньпін міг натякнути, що війна стала для Росії стратегічною проблемою та створює довгострокові ризики для Москви. Але навряд чи він би сформулював це прямо як тезу про неминучу поразку Путіна.

Публічно Китай ніколи не визнає Росію стороною, яка програє війну, оскільки це суперечило б його загальній антизахідній лінії та підривало б імідж російсько-китайського стратегічного партнерства.

Сьогодні в руках Сі вагомі аргументи для світового лідерства. Фото: Alex Wong/Getty Image

Стабільність на кордоні з Росією для Пекіна важливіша за війну в Україні

– Існує інформація, що Сі Цзіньпін непрямо підтримує Путіна у війні, граючи на його боці у світовій дипломатії та постачаючи комплектуючі для російського військово-промислового комплексу. Крім того, з’явилися повідомлення про присутність 200 китайських інструкторів, які навчали російських військових.

– Так, певною мірою Китай підтримує Росію у цій війні – дипломатично, економічно, а також через постачання товарів подвійного призначення. Але ця підтримка не є настільки прямою, як у випадку з Іраном чи Північною Кореєю. Китай не постачає Росії війська чи летальну зброю у відкритому форматі. Якби це відбувалося, Україна відчула б це на полі бою значно виразніше.

Щодо повідомлень про підготовку російських військових у Китаї з використанням дронів, систем радіоелектронної боротьби чи інших сучасних військових технологій, я цього не виключаю. Китай зацікавлений у тестуванні та вдосконаленні своїх технологій, які, як ми бачимо, можуть опосередковано з’являтися по обидва боки фронту.

Але важливо пам’ятати, що Росія і Китай вже тривалий час мають розвинену військову співпрацю. Вони регулярно проводять спільні навчання. Тому сама логіка військового обміну між Москвою і Пекіном не є новою.

– Навіщо Пекін підтримує Росію?

– Для Китаю Росія – це насамперед сусід. А для Пекіна стабільність на власних кордонах завжди має першочергове значення. Росія також залишається для Китаю важливим стратегічним балансиром у протистоянні зі США. Тому Сі Цзіньпін підтримує Москву не з особистої симпатії до Путіна, а з холодного геополітичного розрахунку.

Сьогодні багато хто спекулює на думці, що Китай нібито зацікавлений у краху Росії, щоб отримати її ресурси за безцінь або навіть повернути колись втрачені території. Я не поділяю цю точку зору. Для Пекіна набагато вигіднішою є не зруйнована Росія, а слабка, залежна та передбачувана Росія.

Практично на всіх публічних фото Сі вище своїх опонентів. Фото: Contributor/Getty Images

Пекін не тиснутиме на Москву в інтересах України

– Українська тема, безумовно, згадуватиметься під час закулісних переговорів Путіна та Сі. Про що, на вашу думку, вони могли говорити?

– Думаю, так. Але китайська позиція принципово не змінилася. Пекін, як і раніше, чекає слушного моменту, коли сторони будуть готові сісти за стіл переговорів, а Китай зможе представити себе як відповідального посередника.

– Чи є надія, що Сі Цзіньпін натисне на російського диктатора, щоб припинити війну?

– Надія дуже обмежена. Сі Цзіньпін має важелі впливу на Путіна, проте не має політичної мотивації використовувати їх в інтересах України. Китай може стримувати Росію від певних небезпечних кроків, наприклад, від ядерної ескалації. Але Пекін не тиснутиме на Москву в тому форматі, якого очікує Україна, якщо не побачить у цьому власної стратегічної вигоди.

Для Китаю припинення війни є бажаним лише за умови, що воно не означатиме стратегічної поразки Росії та не призведе до посилення США. Пекін зацікавлений у контрольованій стабільності, а не в перемозі Заходу над Росією.

Економічні інтереси також можуть відігравати певну роль. Китай уважно стежить за майбутньою відбудовою України, і китайські компанії вже шукають можливості долучитися до цього процесу – навіть опосередковано, через європейські структури.

– Як Україні реагувати на фактично антиукраїнську позицію китайського лідера?

– Україні слід вести діалог з Китаєм дипломатично та системно, але водночас чітко окреслювати власні «червоні лінії». Китай не реагує на моральні аргументи так, як це часто робить Європа. Для Пекіна головне – інтереси, ризики, репутаційні втрати, баланс сил і довгострокова вигода.

Як свідчить практика, публічна різка критика Китаю часто не змінює його позиції, а навпаки – викликає роздратування, закритість і може шкодити конкретним українським інтересам, зокрема експорту.

– Наразі весь світ прагне налагодити діалог з Китаєм, а Україна – ні. Чому?

– Україна спілкується з Китаєм, але цей діалог досі залишається недостатньо системним, глибоким і часто реактивним. Основна проблема полягає в тому, що Україна не має цілісної стратегії відносин із Китаєм.

З китайської перспективи, Україна наразі перебуває у перехідному стані: від пострадянського простору, який Пекін тривалий час сприймав крізь призму російського впливу, до поступової інтеграції в європейський простір. Ще до повномасштабної війни українська дипломатія об’єктивно була більше зосереджена на США, Європі та НАТО. Після 2022 року Китай дедалі частіше сприймався Києвом як проросійський, а тому – як токсичний або небажаний напрям для політичного діалогу.

Втім, відсутність системної розмови з Китаєм не змінює його позицію на користь України. Навпаки, вона залишає простір для Росії, яка продовжує пояснювати війну, Україну та весь регіон у власній інтерпретації.

Україні не слід плекати ілюзій щодо Китаю. Проте розмовляти з ним необхідно. Не для того, щоб переконати Сі Цзіньпіна «стати на наш бік» – це вже малоймовірно. А для того, щоб не дозволити Росії говорити від нашого імені, пояснювати українську позицію напряму, працювати з китайськими експертами, бізнесом та дипломатами й чітко окреслювати українські «червоні» лінії.

Порада від Business News:

Ця аналітична стаття від Віти Голод дає глибоке розуміння складної позиції Китаю у сучасному геополітичному ландшафті. Для українських компаній та дипломатів це цінна інформація, яка допоможе краще зрозуміти мотивацію Пекіна та ефективніше будувати комунікацію, враховуючи прагматичні інтереси КНР, а не лише емоційні чи моральні аргументи. Знання цих нюансів може допомогти у майбутній відбудові України та пошуку нових економічних можливостей.

Інформація підготовлена на основі матеріалів: kp.ua