“Міндіч-гейт”: Політолог Фесенко розкриває закулісні ігри та політтехнології

«Плівки Міндіча», що викривають корупційні схеми в оточенні президента України, знову опинилися в центрі уваги. Проте, досвідчені політологи, експерти та журналісти добре знають, що подібні компрометуючі матеріали нерідко з’являються з конкретними політтехнологічними цілями, маючи замовників та чітко визначених адресатів. Так, «плівки Мельниченка» були спрямовані на дискредитацію тодішнього глави держави Леоніда Кучми.

Чиї інтереси зараз ставить під удар скандал з «плівками Міндіча»? Чи можна вважати ці матеріали достовірними? І чи здатні вони реально посприяти боротьбі з системною корупцією у владі? На ці та інші запитання відповів політолог Володимир Фесенко в ексклюзивному інтерв’ю для видання «Коротко про».

За “плівками Міндіча” стоїть складний симбіоз сил

Політолог Володимир Фесенко. Фото: ua.news

– Володимире Петровичу, проти кого ж спрямовані ці плівки?

– Існує кілька версій. Одна з найпоширеніших – це удар по чинній владі, включно з президентом Зеленським. Інша версія пов’язує витік матеріалів з намаганнями Андрія Єрмака повернути свій вплив, що нібито може бути спробою запобігти його “реваншу”. Також це може бути спробою обмежити повноваження Зеленського, адже на початку року його авторитет значно зріс, що викликало незадоволення у значної частини опозиції.

Окремої уваги заслуговує версія, озвучена народним депутатом Ярославом Железняком. Він припускає, що плівки могли з’явитися не з боку НАБУ чи САП, а від адвокатів фігурантів справи – Міндіча та інших осіб, яких звинувачують у корупції. За цією логікою, вони прагнуть уникнути ролі “крайніх” і натякають владі: “Ми ділилися з вами, а ви нас кинули і не захищаєте”. Або ж шантажують: “Допоможіть нам, інакше ми продовжимо оприлюднювати компромат на вас”.

Третя інтерпретація – це спроба керівництва антикорупційних органів (НАБУ та САП) компенсувати стагнацію у розслідуванні справи новим “Міндіч-шоу”. Оскільки реальний прогрес у слідстві відсутній, вони вдаються до суспільного спектаклю, щоб підтримати інтерес.

Якщо ця справа зазнає краху, це матиме негативні наслідки для керівництва НАБУ та САП. Задля помсти вони можуть розпочати політичну та юридичну війну проти опонента. Крім того, ці посадовці ще досить молоді, і після звільнення можуть піти в політику, отримавши для цього певні політичні дивіденди від цього розслідування.

– Як ці матеріали могли потрапити назовні, адже САП офіційно не підтверджувала їх автентичність?

– Ймовірно, в антикорупційних структурах існують витоки. Оприлюднюються матеріали, які насправді мають процесуальний характер. По-друге, якщо є такі матеріали щодо корупції, виникає логічне запитання: де конкретні підозри всім фігурантам? Відсутність відповідей створює певний дисонанс. Ми спостерігаємо значний інформаційний та політичний ажіотаж, але юридичний прогрес відсутній.

Наразі ми спостерігаємо своєрідну інформаційно-політичну “бульбашку”, яка може луснути. Якщо це станеться, як і минулого листопада, втретє подібні матеріали сприйматимуться зі значно меншою довірою.

– Які сили в Україні можуть стояти за цим скандалом?

– В Україні багато зацікавлених сторін. Це коло антикорупціонерів – як офіційних (НАБУ, САП), так і громадських (як-от Центр протидії корупції), які здобувають на цьому політичний капітал. Також це опозиційні політики, які використовують скандал для критики Зеленського або для власного просування. Отже, це симбіоз антикорупціонерів та опозиційних політиків, які роздувають цей скандал.

– Чи стосується це Тимошенко, Порошенка?

– Ні, Юлія Тимошенко сама перебуває під прицілом НАБУ і критично ставиться до антикорупційної політики загалом. Прихильники Петра Порошенка можуть використовувати цю ситуацію. Тобто, загалом, це табір, спрямований проти Зеленського. Це підриває довіру частини суспільства до президента та влади загалом. Безумовно, цей табір є основним бенефіціаром скандалу.

Резонанс скандалу з часом згасатиме

– Чи можуть бути зацікавлені у розпалюванні цього скандалу зовнішні сили? Наприклад, Європа, яка занепокоєна корупцією в Україні, або Дональд Трамп, який прагне чинити тиск на Зеленського для поступок у мирних переговорах з Росією?

– Я не бачу підтверджень цьому. Під час першої хвилі “Міндіч-гейту” в листопаді європейські дипломати висловлювали значне занепокоєння, адже це підривало внутрішню стабільність України. Щодо Сполучених Штатів, то за президентства Байдена американське Мін’юстиція справді контролювало і підтримувало НАБУ. За Трампа ця тема була йому нецікавою.

– Але ж Трамп міг би використати “справу Міндіча” для тиску на Зеленського, аби той був поступливішим…

– Коли справа виникла в листопаді минулого року, така версія була обґрунтованою. Однак згодом оприлюднення мирного плану Трампа компенсувало падіння рейтингів Зеленського, які повернулися до рівня 60%, як це було до “Міндіч-гейту”. Тому ця справа не працює на мету Трампа. Зеленський навчився ефективно з цим справлятися. До того ж, американцям зараз, схоже, не до України.

– Наскільки суттєвим є вплив цих плівок на українську політику зараз?

– Гадаю, він буде меншим, ніж у листопаді. Це може бути схоже на історію з плівками Мельниченка, які оприлюднювали дозовано протягом тривалого часу. Ймовірно, зараз розгортатиметься подібний сценарій. Чим більше часу минатиме, тим меншим буде вплив.

– Чому ці плівки публікують частинами, а не одразу весь масив?

– Це працює за принципом серіальності. Якщо оприлюднити все одразу, інтерес буде одноразовим, а потім усе швидко забудеться. Натомість, шоу має тривати. Дозованість – це класична медійна технологія.

Скандал посилив поляризацію суспільства

– Наскільки можна довіряти цим плівкам та тим, хто їх роздмухує?

– Частина суспільства все ж таки їм довірятиме. Люди, які вже налаштовані проти Зеленського, ще більше посилять свою недовіру до нього та влади. Ті, хто підтримують президента, скептично ставитимуться до подібних “розслідувань”. Значна частина громадян вважає це політичними іграми, наголошуючи, що зараз головне – війна, а не внутрішні розбірки.

– Як публікація плівок впливає на хід власне “справи Міндіча”?

– Попри заперечення, причетність НАБУ та САП до цих витоків робить для них надзвичайно важливим підтримку інтересу до себе. Однак, очевидно, що з самим розслідуванням є проблеми. Наприклад, питання щодо підозр Єрмаку або причини, чому справа Чернишова “застрягла”, залишаються без відповіді. Таким чином, “плівки Міндіча” слугують способом відволікти увагу суспільства від реального розслідування та відсутності конкретних результатів.

– Так чи інакше, але публікація плівок демонструє зневіру суспільства в державній системі. Тобто, проблема не в самих плівках, а в тому, що “всі крадуть”?

– Останні соціологічні дослідження показують, що 75% українців не довіряють державним інституціям. Найбільше недовіри висловлюють парламенту та опозиційним лідерам – їм, до речі, не довіряють більше, ніж Зеленському.

62% громадян не довіряють антикорупційним органам. Їхня головна помилка полягає в тому, що коли розслідування обмежується медійними “вибухами”, а судові вироки відсутні, це викликає скептицизм у суспільстві. Багато галасу, а на виході – майже нульовий результат. Вони роблять ставку на ефектність, а не на ефективність. Це підриває довіру, і їм давно варто замислитися над цим, адже це є значною проблемою.

Порада від Business News:

Ця аналітика допоможе вам краще розуміти складні політичні процеси, що відбуваються навколо резонансних антикорупційних справ. Знання про політтехнології та можливі мотиви різних сторін дозволить вам критично оцінювати інформацію та формувати власну, об’єктивну думку.

Інформація підготовлена на основі матеріалів: kp.ua