СтаттіІндустріяАрселорМіттал Кривий РігРоздрукувати 18316 Липня 2026

Українська металургія: Незламний стовп економіки в умовах війни

Читайте українською

Юрій Григоренко

Металурги України відзначають професійне свято на тлі нових викликів

Вже п’ятий рік поспіль повномасштабна агресія Росії випробовує на міцність вітчизняний гірничо-металургійний комплекс (ГМК). Ця галузь залишається справжнім «економічним тилом» і фундаментом держави. Незважаючи на те, що обсяги виробництва впали втричі порівняно з довоєнним періодом, металургійний сектор демонструє складну, проте стійку стабілізацію. Підприємства галузі продовжують бути ключовими платниками податків, роботодавцями та інвесторами, підтримуючи стабільність у прифронтових регіонах. ГМК не лише фінансує обороноздатність країни та генерує валютну виручку, але й безпосередньо постачає критично важливі спецсталі для потреб оборонно-промислового комплексу.

Нині галузь змушена адаптуватися до міжнародного протекціонізму, жорстких європейських квот та механізму вуглецевого коригування імпорту (CBAM). Водночас компанії продовжують вкладати кошти у підтримку виробничих потужностей, розробляють унікальні програми для реінтеграції ветеранів, долаючи при цьому безпрецедентний кадровий дефіцит та енергетичні виклики.

Хребет національної економіки

Українська металургія вступає в п’ятий рік повномасштабної війни у стані, який важко охарактеризувати одним словом. Компанії, докладаючи колосальних зусиль, прагнуть стабілізувати обсяги виробництва, які наразі становлять третину від довоєнного рівня.

За підсумками 2025 року, українські металургійні підприємства продемонстрували зростання виробництва чавуну на 11,2% (до 7,9 млн тонн) та прокату на 4,8% (до 6,5 млн тонн) порівняно з попереднім роком. Водночас виплавка сталі незначно скоротилася на 2,2%, сягнувши 7,4 млн тонн.

За даними ОП «Укрметалургпром», протягом 2025 року українські металурги експортували 4,1 млн тонн металопродукції, що на 1,1% менше, ніж роком раніше. Левова частка цих поставок (82%) припала на ринки країн Європейського Союзу.

Попри всі труднощі, ГМК залишається одним із найважливіших секторів української економіки. У 2025 році його внесок у ВВП України склав 5,5% (зменшення з 7,2% попереднього року). Це зниження пояснюється об’єктивними факторами: скороченням виплавки сталі та видобутку залізної руди, а також зупинкою шахтоуправління «Покровське», яке раніше забезпечувало 66% внутрішнього ринку коксівного вугілля. Минулого року експорт продукції ГМК досяг 6,2 млрд доларів США (приблизно 223 200 000 ₴), що становить 15,2% від загального обсягу експорту країни.

Галузь робить значний внесок і у державний бюджет. У 2025 році п’ять найбільших сталеливарних компаній сплатили до бюджетів різних рівнів 0,9 млрд доларів США (приблизно 32 400 000 ₴) податків, що еквівалентно 1,4% усіх податкових надходжень держави.

Не менш важливим є непрямий вплив галузі на бюджет через мультиплікативний ефект економічної активності, який вона стимулює.

«ГМК генерує потужний мультиплікативний ефект в економіці: одне робоче місце в галузі створює 7–8 додаткових місць у суміжних секторах. Відповідно, внесок комплексу у державний бюджет формується не лише з прямих податків підприємств, але й з доходів логістичної інфраструктури («Укрзалізниці», портів) та податкових надходжень від широкої мережі підрядників і контрагентів», — зазначає Олександр Каленков, президент ОП «Укрметалургпром».

Здорова індустрія: значення визнання ОЕСР

Навесні 2026 року Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) оновила статистичні дані щодо України. Офіційна оцінка наших потужностей із виробництва сталі була знижена з 38,7 млн тонн до фактичних 8 млн тонн на рік.

Чому це важливо? У світі існує значний надлишок виробничих потужностей сталі, що спонукає інші країни, зокрема ЄС, до захисту своїх ринків за допомогою мит та квот. Раніше міжнародні звіти роками містили застарілі дані щодо України. До 2014 року в країні діяло 12 металургійних заводів, після 2014-го їх залишилося дев’ять, а після 2022-го — лише шість. Багато підприємств було зруйновано або втрачено, а їх відновлення потребує мільярдних інвестицій, неможливих під час війни. Проте в документах за Україною досі значилися гігантські потужності (42 млн тонн), тоді як реальне виробництво ледь сягало 7,4 млн тонн.

Завищена оцінка потужностей негативно впливала на позиції України. Тепер, коли ОЕСР офіційно визнала реальний стан речей, іншим країнам буде значно складніше обмежувати доступ української металопродукції на свої ринки за допомогою торговельних бар’єрів.

Інвестиції всупереч обставинам

Український ГМК продовжує здійснювати значні інвестиції. За оцінками GMK Center, у 2025 році капітальні витрати українських компаній ГМК становили 705 млн доларів США (приблизно 25 380 000 ₴) (зі зменшенням на 5,5% р./р.), а за 1 квартал 2026 року — 126 млн доларів США (приблизно 4 536 000 ₴) (зі зменшенням на 7,0% р./р.). Загалом галузь генерує близько 17% від загального обсягу капітальних інвестицій у промисловості.

Кошти спрямовуються на енергетичну незалежність та підтримку виробничих потужностей. Це не інвестиції в розвиток у класичному розумінні — здебільшого це вкладення в підтримку поточної операційної діяльності.

Незважаючи на те, що значну кількість проєктів розвитку було заморожено через війну, компанії галузі не припиняють планувати майбутнє.

Україна володіє одними з найбільших у світі запасів магнетитових руд (5 млрд тонн), придатних для збагачення до вмісту заліза 68–70%. Ці ресурси потенційно можуть забезпечити глобальний ринок до 20 млн тонн сировини для DRI-виробництва щорічно. В поєднанні з очікуваним попитом на сталь для повоєнної відбудови (за оцінками, 1–3 млн тонн щорічно) це створює додаткову довгострокову мотивацію для збереження та розвитку виробничих потужностей вже сьогодні.

«Роль України у зеленій трансформації сталевої індустрії ЄС буде ключовою. Саме Україна може забезпечити постачання DR-пелет для нових DRI/EAF заводів із виробництва «зеленої» сталі в ЄС. За нашими оцінками, Україна може постачати 5–7 млн тонн якісної сировини для сучасних європейських підприємств», — зазначає директор GMK Center Станіслав Зінченко.

Однак, вже початок 2026 року продемонстрував крихкість будь-якої позитивної динаміки в галузі. Через дію CBAM українські сталевари втратили в І кварталі 2026 року понад 1,1 млн тонн експортних замовлень з боку ЄС. Це призвело до скорочення виробництва та робочих місць у галузі. Зокрема, «АрселорМіттал Кривий Ріг» скоротив 3,4 тис. робочих місць на ливарно-механічному виробництві та в цеху блюмінгу. Планові капітальні інвестиції підприємства на 2026 рік знизяться на 23% р./р. до 108 млн доларів США (приблизно 3 888 000 ₴).

Другим ударом стало запровадження з 1 липня нової системи захисту ринку сталі ЄС. В межах цієї системи індивідуальні квоти, надані українським постачальникам, на 60% нижчі за фактичні обсяги постачань 2025 року у відповідних категоріях. Річні втрати України від експорту сталі можуть сягнути 1,3–1,5 млн тонн.

Важливо наголосити, що ці втрати (від CBAM та імпортних квот) пов’язані зі змінами регулювання в ЄС, який є основним напрямком експорту металургійної продукції. Тобто українські компанії не мають прямого впливу на ці фактори і не можуть наразі вживати заходів, які б нівелювали зазначений негативний вплив.

Водночас підприємства заявляють, що навіть в умовах жорсткого тиску продовжать інвестувати в підтримку обладнання та окремі проєкти розвитку, оскільки це є ключовою умовою збереження конкурентоспроможності на експортних ринках.

Соціальний захист: заробітна плата та ветеранські програми

ГМК традиційно забезпечує найвищий рівень оплати праці серед промислових галузей України. Це є одним із головних чинників, що утримують кваліфіковані кадри у прифронтових промислових регіонах. За даними Федерації металургів України, середня заробітна плата на підприємствах комплексу зросла на 7% і сягнула майже 30 тис. грн, що на 20% вище за середній показник по країні наприкінці минулого року. Щорічно навесні підприємства галузі проводять підвищення заробітної плати працівників у середньому на 10–15%, що перевищує рівень інфляції.

Металургійні компанії свідомо створюють привабливі умови праці, інвестуючи не лише у фонд оплати, але й у безпеку виробництва — критично важливий фактор в умовах постійних обстрілів енергетичної та промислової інфраструктури.

Окремий та, мабуть, найбільш гуманний напрям соціальної відповідальності ГМК — системна робота з ветеранами. Компанії галузі є визнаними лідерами у цій сфері.

Програму реінтеграції ветеранів у компанії «Інтерпайп» було визнано найкращим HR-проєктом країни у 2025 році (Премія HR-бренд). Її головна перевага — свідома відмова від шаблонних рішень на користь глибокої індивідуалізації. Патронатна служба компанії, яка еволюціонувала з волонтерського штабу 2014 року до повноцінного підрозділу зі штатними працівниками, бюджетом та відповідальністю, забезпечує індивідуальний супровід для кожного захисника. Після повернення бійців до цивільного життя компанія надає комплексний медичний, юридичний та психологічний супровід. Наразі служба опікується майже 1,5 тис. осіб, а загалом у компанії працює понад 200 ветеранів.

«Метінвест», один із найбільших приватних роботодавців для демобілізованих в Україні, створив комплексну екосистему реінтеграції, яка охоплює медичну, психологічну та фізичну реабілітацію, соціальну адаптацію, перекваліфікацію, юридичний супровід та фінансову підтримку. Ветеранам доступне безкоштовне навчання та перекваліфікація у власному університеті «Метінвест Політехніка».

Програма реінтеграції ветеранів «АрселорМіттал Кривий Ріг» є одним із ключових елементів соціальної стратегії комбінату. На підприємство вже повернулися сотні ветеранів, для яких діє комплексна система підтримки: від індивідуального медичного супроводу чи фізіотерапії на базі власних санаторіїв до психологічної адаптації. Важливою перевагою є розвинена програма перекваліфікації та безкоштовного перенавчання у сучасному освітньому центрі компанії, що дозволяє ветеранам швидко опановувати нові технологічні професії або адаптувати свої навички до цивільної роботи.

Критичні виклики

Попри всі позитивні сигнали, галузь продовжує балансувати на межі рентабельності через два чинники, які експерти та керівники підприємств одностайно називають найбільш руйнівними.

• Енергетичний шок.

Українські металургійні підприємства сплачують за електроенергію найвищу ціну в Європі. Це не статистична помилка, а структурна проблема конкурентоспроможності. За оцінками GMK Center, близько 93% сталі в ЄС виробляється в країнах, де ціни на електроенергію на ринку на добу наперед нижчі, ніж в Україні. Це особливо сильно впливає на виробників залізорудного концентрату, для яких електроенергія становить до 60% собівартості.

Крім того, постійно зростають енергетичні тарифи. Так, з 1 липня поточного року на 7,8% зросла ставка «Укренерго» за диспетчеризацію — це вже третє підвищення тарифів на електроенергію у 2026 році. Аналогічна ситуація — висока вартість та постійне зростання тарифів — спостерігається і щодо постачання газу для промислових споживачів.

Ситуація з енергоносіями зумовлена масштабними руйнуваннями систем енергогенерації, газовидобутку, а також передачі та розподілу енергоресурсів внаслідок російських атак. Лише за минулий рік енергетика втратила близько 9 ГВт потужностей і половину обсягів газовидобутку. Це змушує країну імпортувати енергоресурси, тому ціни імпорту визначають захмарні внутрішні тарифи.

Наслідки цієї проблеми: через енергетичні обмеження та пошкодження централізованої енергетичної інфраструктури підприємства галузі останнім часом були змушені неодноразово зупиняти виробництво та коригувати виробничі плани. Зокрема, електросталеплавильний комплекс «Інтерпайп Сталь» з кінця 2025 року чотири місяці функціонував в умовах постійного енергодефіциту.

• Кадровий голод.

Друга екзистенційна проблема галузі — дефіцит персоналу, що становить близько 20% від потреби. Причини мають подвійну природу. По-перше, географічна: більшість підприємств розташовані у прифронтових регіонах, звідки триває постійний відтік населення через безпекові ризики. По-друге — мобілізація: специфіка важкої фізичної праці в металургії означає, що галузь традиційно тримається на чоловічих кадрах, а мобілізаційні процеси буквально «вимивають» кваліфікований персонал, підготовка якого потребує років практичного досвіду.

Ситуацію ускладнюють періодичні зміни та паузи в системі бронювання військовозобов’язаних працівників — навіть для підприємств, які Мінекономіки офіційно визнало критично важливими для економіки. У галузі наголошують, що без стабільного та передбачуваного механізму бронювання підприємства ризикують не забезпечити повноцінну роботу виробництв, включно з виконанням оборонних замовлень.

Висновок

Гірничо-металургійний комплекс України — це не просто галузь економіки. Це десятки тисяч робочих місць у монопрофільних промислових містах у прифронтових регіонах. Це валютна виручка, яка підтримує державний та місцеві бюджети і фінансує оборону.

Водночас це елемент національної безпеки в буквальному сенсі — від металу, що йде на оборонні замовлення, до податків, які фінансують армію.

«Номенклатура металопродукції, що виробляють українські заводи, охоплює всю необхідну лінійку продукції для спорудження фортифікацій, а також броневі та спеціальні сталі для ОПК. Наявність власної виробничої бази нівелює логістичні ризики та затримки, притаманні імпорту. Вітчизняне виробництво забезпечує прямі й оперативні поставки, що є критично важливим для оборонного сектору», — підкреслює Олександр Каленков.

П’ятий рік поспіль ГМК залишається справжнім «економічним тилом» країни, яка стільки ж часу живе в умовах повномасштабної війни. Українську металургію нині характеризує здатність одночасно виживати, інвестувати та підтримувати соціальну відповідальність в умовах, коли більшість конкурентів у світі отримує державну підтримку, а українські підприємства борються за виживання самотужки.

Щоб зберегти цей базис для майбутнього відновлення країни, державі варто дослухатися до потреб сектору насамперед у двох ключових питаннях — стабільна і передбачувана політика бронювання кваліфікованих кадрів та справедлива тарифна й енергетична політика, яка сприятиме конкурентоспроможності української металургії.

«Сталева індустрія України є частиною європейського ринку. Наш ГМК має майбутнє попри все. Підтвердженням цього можна назвати унікальну виробничу культуру й технічні компетенції, що допомогли вітчизняним сталеварам запустити у виробництво понад 100 нових видів продукції від початку війни. До речі, сталь є ключовим матеріалом для відновлення в процесі післявоєнної відбудови. ГМК є і буде основою економіки України!» — резюмує Станіслав Зінченко.

Теги:АрселорМіттал Кривий Ріг, ГМК України, Інтерпайп, Метінвест Читайте нас в соціальних мережах:Наш Телеграм-канал:t.me/gmkcenterСторінка в Фейсбуці:fb.com/GMKCenterNewsПідпишіться на наші новини

Δ

• Порада від Business News:

  Ця новина надає глибокий аналіз стану української гірничо-металургійної галузі в умовах війни. Вона буде корисною для фахівців галузі, інвесторів, а також для всіх, хто цікавиться економічним становищем України та її промисловим потенціалом. Розуміння викликів та стратегій розвитку ГМК допоможе краще оцінити його роль у майбутній відбудові країни.

За матеріалами: gmk.center