Чи законно відмовлятися від завдань роботодавця: розбір прав та обов’язків Часто трапляється, що співробітники стикаються з дорученнями від керівництва, які, на їхню думку, виходять за рамки їхніх посадових обов’язків, про які їх не попереджали, або з якими вони просто не згодні. Це може бути причиною для відмови від виконання завдання. Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради роз’яснила, у яких випадках така відмова є правомірною, а коли може призвести до дисциплінарних стягнень. Шукаєте вигідні умови кредитування? Зручний каталог кредитних карток на Finance.ua допоможе вам обрати найкращий варіант. Проте, саме по собі небажання виконувати завдання не завжди надає працівникові законного права відмовитися. Ключовим є аналіз самого доручення: чи відповідає воно посадовій інструкції, чи є законною вимога роботодавця, і чи не створює це ризиків для співробітника.

Коли співробітник зобов’язаний виконати доручення

Згідно зі статтею 139 Кодексу законів про працю України (КЗпП), кожен працівник повинен сумлінно виконувати свої трудові обов’язки, дотримуватися дисципліни та точно виконувати розпорядження керівництва. Отже, якщо керівник дає завдання, яке:

• Відповідає посадовим обов’язкам працівника.
• Виконується в межах встановленого робочого графіка.
• Не суперечить чинному законодавству.
• Не створює загрози життю чи здоров’ю.
• Не порушує інших трудових прав.

Проста відмова з мотивів “не хочу” не є достатньою підставою для невиконання. Така ситуація може розглядатися як порушення трудової дисципліни.

Обмеження для керівника: не можна вимагати будь-якої роботи

Водночас, законодавство встановлює певні обмеження і для роботодавців. Стаття 31 КЗпП чітко забороняє вимагати від працівника роботи, яка не передбачена його трудовим договором. Наприклад, якщо бухгалтеру постійно доручають завдання, що фактично належать до іншої професії або посади, це вже виходить за рамки його трудової функції. У такому разі це може розглядатися як зміна трудової функції, яка потребує дотримання спеціальних процедур. Важливо розрізняти переміщення та переведення. Переміщення працівника на інше робоче місце або до іншого підрозділу в межах тієї ж місцевості, зазвичай, не потребує згоди працівника, якщо робота залишається в межах його спеціальності, кваліфікації та посади.

Чи законна відмова від відрядження

Саме відрядження саме по собі не є переведенням на іншу роботу. Тому аргумент “я не погоджувався на відрядження, тому можу не їхати” є не зовсім коректним. КЗпП гарантує працівникам, яких направляють у відрядження, збереження місця роботи, посади, відшкодування витрат, пов’язаних з поїздкою, а також оплату праці не нижче середнього заробітку. Якщо відрядження відповідає посадовим обов’язкам та належно оформлене, проста відмова працівника не є підставою для неучасті в поїздці. Для бюджетних установ порядок оформлення відряджень регулюється також Інструкцією № 59 Мінфіну. Згідно з нею, відрядження – це службова поїздка працівника за розпорядженням керівника до іншого населеного пункту для виконання службового завдання поза місцем його постійної роботи.

Коли відмова від відрядження є цілком законною

Законодавство передбачає певні категорії працівників, яких не можна направляти у відрядження без їхньої згоди або взагалі. Зокрема, КЗпП забороняє направляти у відрядження вагітних жінок та жінок, які мають дітей до трьох років. Жінки, які виховують дітей віком від трьох до 14 років або дітей з інвалідністю, можуть бути направлені у відрядження лише за умови їхньої письмової згоди. Це означає, що в таких випадках працівник має законодавчу гарантію, яка дозволяє відмовитися від поїздки, а не просто висловлює особисте небажання. Ваша

Порада від Business News: Ця інформація є надзвичайно корисною для кожного найманого працівника в Україні. Розуміння своїх прав та обов’язків у контексті виконання доручень керівника та відряджень допоможе уникнути непорозумінь, конфліктів та потенційних дисциплінарних стягнень, забезпечуючи при цьому законний захист ваших трудових прав.

Оригінал статті: news.finance.ua