“Маріуполь. Перший місяць блокади”: Свідчення журналіста, що пережив пекло

До повномасштабного вторгнення Макс Грабовський був відомим журналістом, ведучим новин та редактором на маріупольських телеканалах «Донбас» і «Сигма». З перших днів російської агресії він залишився у рідному місті, відважно документуючи жахіття, що там відбувалися. Цей неймовірний досвід він увічнив у своїй новій книзі «Маріуполь. Перший місяць блокади», яка нещодавно побачила світ. Нині Макс служить у війську, є оператором дрона у підрозділі «Птахи Одина» 104-го батальйону 109-ї окремої бригади територіальної оборони.

Ми мали змогу поспілкуватися з Максом Грабовським, відомим під псевдонімом «Артист», між його бойовими виїздами на Костянтинівському напрямку.

Реконструкція подій: пам’ять, фото та відео як свідчення

В анотації до своєї книги Макс згадує Маріуполь як прифронтове, але водночас сучасне, динамічне та гучне місто, в якому завжди відчувалася тривога. Проте, навіть найпесимістичніші прогнози не могли передбачити масштабу трагедії, що спіткала місто. Повномасштабне вторгнення обернулося справжнім знищенням українського Маріуполя та його мешканців, жорстокою помстою за багаторічне протистояння «руському міру» та цілеспрямованим стиранням української ідентичності.

«Повна блокада, нещадні авіанальоти, квартал за кварталом знищена житлова забудова разом із мирними мешканцями. Щохвилинні обстріли з усіх видів озброєння. Все це відбувалося в умовах повної відсутності зв’язку, електрики, води, газу та опалення за мінусових температур. Медики, рятувальники та комунальники були позбавлені можливості повноцінно працювати, а постачання продовольства та медикаментів було припинено. Ця книга – це розповідь про те, як деяким вдалося пережити цей геноцид і вирватися з окупованого міста», — йдеться в анотації.

Макс зізнається, що ідея фіксувати жахіття не лише візуально, а й письмово виникла ще в Маріуполі. Після початку вторгнення він носив із собою блокнот, де коротко записував події дня. На жаль, цей блокнот залишився в місті. Тому книга є ретельною реконструкцією подій на основі його спогадів, особистих фотографій, відеозаписів та публікацій у соціальних мережах.

Автор попереджає, що в його розповіді можуть траплятися неточності в датах та годинах, проте головне – фактичний матеріал – подано максимально близько до первинного стану, без доповнень чи прикрас. Деякі події можуть бути перемішані або сплітатися в щільний клубок емоцій, спогадів та рішень, які не завжди виявлялися правильними. За словами Макса, тоді найважливішим було діяти, адже зволікання часто дорівнювало загибелі.

«Після виходу з міста знадобилося чимало часу, щоб зібратися з силами та думками. Лише коли я звільнився з телеканалу, з’явився вільний час для написання. Чернетку я завершив у серпні 2022 року в Кам’янці-Подільській. У вересні переїхав до Дніпра, аби знову спробувати долучитися до війська, але отримав відмову. Редагував рукопис у Дніпрі того ж вересня. А вже з жовтня розпочав пошук видавництва», — ділиться Макс.

Роки пошуків видавництва для рукопису

Пошук видавництва виявився тривалим процесом. Макс надсилав рукопис приблизно кожні 6-9 місяців до різних видавництв, чекаючи на відповідь. Він свідомо відмовився від залучення сторонніх інвестицій, щоб уникнути будь-яких звинувачень в упередженості.

«У січні цього року зі мною зв’язався директор київського незалежного видавництва «Ліра-К» Віталій Зарицький. Відтоді процес зрушив з місця. Ми узгодили всі деталі та розпочали редагування. Я безмежно вдячний видавництву за те, що вони повністю взяли на себе підготовку книги до випуску: редагування, верстку та друк», — розповідає Макс.

«Нава» про книгу: документ і свідчення журналіста

Передмову до книги написала Валерія «Нава» Суботіна, військовослужбовиця, журналістка та письменниця.

«Існують книжки, які розповідають історію, а є ті, що не дають їй зникнути. Для мене книга Максима саме така. У 2022 році він був цивільним журналістом і волонтером у Маріуполі, місті, яке поступово втрачало світло, зв’язок, воду, звичні будинки й вулиці. Попри все, він продовжував робити те, що вмів: працював, допомагав, фіксував, говорив. І це, мабуть, одне з найсильніших вражень від його спогадів. Адже в момент, коли звичний світ руйнується, журналістика стає не просто професією, а способом не дати правді зникнути разом із будинками, вулицями та людьми. Зафіксувати події, коли ще ніхто не знає, якою буде їхня історія завтра. Запам’ятати імена. Зберегти деталі. Залишити свідчення про те, що відбувалося насправді. І, мабуть, справжню вагу цієї роботи усвідомлюєш лише через роки, коли те, що журналіст записував як сьогодення, вже стає історією», — зазначила «Нава».

Коли навколо цієї історії з’являється брехня, маніпуляції та спроби переписати минуле, залишаються зафіксовані факти, фотографії, матеріали, імена та голос людини, яка може сказати: «Я був там і я це бачив».

Максим виконував свою роботу навіть тоді, коли сама можливість залишатися журналістом у Маріуполі вимагала неабиякої сміливості. Він розповідає, як місцеві журналісти продовжували виходити в ефір, попри погрози представників «днр», коли місто вже палало.

Паралельно з журналістською діяльністю розгорталося волонтерство, адже в певний момент залишатися осторонь стало неможливо. Журналісти ставали волонтерами, цивільні – військовими. Хтось приєднувався до територіальної оборони, хтось шукав ліки, воду та їжу.

«А хтось не припиняв вести інформаційну оборону міста. Максим залишився одним із тих, хто фіксував. Саме тому його книга має для мене цінність не лише як особиста історія. Це документ. У ній немає вигаданих персонажів для драматизму. Тут живуть реальні люди. Вони мають прізвища, голоси, професії. Вони ходять реальними маріупольськими вулицями. Приймають рішення, діють. Бачать те, що насправді відбувалося. У Максима залишилися фотографії, матеріали, свідчення, деталі, які людська пам’ять з часом неминуче стирає. Він зібрав їх у книзі, наче уламки розбитого міста, які вдалося врятувати. Мені було особливо важливо прочитати її, адже я сама колись була маріупольською журналісткою. Ми з Максимом знали наше місто ще до того, як воно стало символом війни. Те місто, де журналісти зустрічалися на знімальних майданчиках, телефонували одне одному, знали редакції, операторів, фотографів, героїв майбутніх сюжетів. Де назва вулиці була просто адресою, а не координатою чиєїсь трагедії», — ділиться Валерія Суботіна.

Особистий досвід життя в блокаді, а не історія війни

Макс наголошує, що його книга не про передумови війни чи спроби Росії знищити Україну. Вона не аналізує минулі події і не має чіткої хронології – цю інформацію можна знайти у Вікіпедії та інших виданнях.

Натомість, книга розповідає про конкретний період життя в конкретному місті очима однієї людини. Про те, як почалася повномасштабна війна в Маріуполі, як місто опинилося в блокаді та як російські військові цілеспрямовано його знищували. За словами автора, це книга про особистий досвід на тлі глобальних подій.

«Як би пафосно це не звучало, але книга – про виживання та боротьбу, про звичайних українців, які стали на заваді кровожерливим російським амбіціям. У ній є сум і страх, але водночас – надія і прагнення. Є іронія і злість, але також світло та взаємопідтримка. Це книга про смерті й життя, про зневіру та боротьбу, про людей і нелюдів. Загалом – про нас».

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Уривок з книги Макса Грабовського «Маріуполь. Перший місяць блокади» | Фото: Макс Грабовський

Макс пояснює, що для збереження первісної атмосфери намагався не доповнювати розповіді деталями, про які дізнався вже після виходу на вільну територію. Тому події, про які згодом стало відомо більше, подано в тому вигляді, в якому він знав і сприймав їх тоді.

Він сподівається, що читачам буде цікаво, але головне – що написане зможе слугувати доказом того, що Росія в її нинішньому вигляді та з наявною ідеологією є зайвою країною на мапі світу.

замовити книгу

—-

Цей матеріал став можливим за підтримки програми «Голоси України» / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. «Голоси України» / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Катерина Храпович носить Маріуполь із собою. Як ABITI став брендом про дім, море і степ

«Взяла із собою лише дві валізи». Історія бахмутської родини, яка 15 років виготовляла соляні лампи

На цьому полі батьки ростили картоплю. Азовець Остап Жидачевський після полону відкрив VILLA CHERRY

Дивіться Свої на YouTube

Svoi.YouTube

Як працює МОЗОК? Розмова з нейробіологом

РОСІЯНИ ВЖЕ В МІСТІ. Правда від військових про бої за Костянтинівку

Чому Олена Ягупова ШУКАЄ ПОМСТИ

Про гріхи, сповіді та віру на війні

Як повертають тіла зниклих безвісти воїнів

Про стосунки, ревнощі, невдалі побачення

Про 12 годин допиту, катування в полоні, тортури голодом

Про “Да Вінчі” та ситуацію на фронті

Герой мему “хватит пиз*еть” служить в 5 штурмовій

Як ветеранам отримати кошти на свій бізнес

Приєднуйся до Свої в Youtube

Допомагаємо один одному пережити війну

Популярні новини

Квартиру чи будинок забрали в окупації і заселили інших людей. А що буде з житлом після деокупації? Коротко 06 жовтня 17:55 Свої.City

Окупанти кличуть жителів Слов’янська, Краматорська, Дружківки та Добропілля переїжджати в Донецьк Коротко 08 жовтня 14:17 Свої.City

І з літаків, і із систем залпового вогню. Чим росіяни вдарили по автобусах у Краматорську Коротко 08 жовтня 15:02 Свої.City

Зберегти те, що бачив. Журналіст Макс Грабовський написав книгу про перший місяць блокади Маріуполя Історії 07 жовтня 16:00 Ганна КУРЦАНОВСЬКА

Порада від Business News:

Ця книга – це не просто історія. Це свідчення очевидця, документальний запис трагічних подій, що дає змогу зрозуміти справжні масштаби російської агресії та незламність людського духу. Для читача це можливість глибше усвідомити ціну миру та важливість збереження правди.

Джерело новини: svoi.city