Чому я відмовляю родичам: особистий принцип, що ставить межу
Історія початку повномасштабної війни, вимушеного виїзду з рідної землі та перших кроків за кордоном — це досвід, який, на думку багатьох, був найскладнішим саме для тих, хто опинився в еміграції першим. Їх називають “першопрохідцями”, тими, хто прокладав шлях в умовах невизначеності, долаючи труднощі без жодних готових рішень.
Сьогодні, коли ситуація стабілізувалася, а родина вже вкоренилася на новому місці, одне з подружжя працює, забезпечуючи фінансову незалежність. Наприкінці року виникла потреба переїхати до країни для родички з дитиною. Очевидно, що першим логічним кроком було звернутися до близьких, які вже пройшли цей шлях.
Як відповідальні люди, вони одразу надали всю необхідну інформацію про країну, її переваги та виклики. Родині було запропоновано тимчасовий прихисток на два тижні, що цілком достатньо для оформлення документів та уникнення перебування у пересильних пунктах до офіційного розселення міграційними службами.
Однак, виникла певна невизначеність. Наявна можливість допомогти родичці з пошуком роботи, навіть поза межами власної спеціалізації. Попри це, було прийнято принципове рішення не надавати прямої допомоги з працевлаштуванням. Аргументація проста: замість “рибки” слід давати “вудочку”. Надання тимчасового житла вже розглядається як та сама “вудочка”. Адже власний досвід був позбавлений будь-якої сторонньої допомоги “на блюдечку”, що й сприяло досягненню успіху, як зазначає авторка у дописі на жіночому форумі.
Власні сили – запорука успіху
Така позиція, безумовно, викликає низку запитань. Чи справді ніхто не допомагав? Чи міфом були європейські волонтери, які масово допомагали українцям у 2022 році?
Жінка наполягає: все здобуто власними силами, жодного “безкоштовного сиру”. На її думку, нинішні новоприбулі отримують все готове.
Водночас, опоненти нагадують, що першим мігрантам було значно легше: житло було доступнішим, волонтерська допомога — повсюдною, а світ ще не виявив “втоми” від біженців. Однак, авторка залишається при своїй думці: пережиті страждання мали б загартувати й родичку, навчивши її самостійності.
Відмінності в менталітеті
Ця ситуація мимоволі порушує питання про національні особливості та феномен діаспори. Історично, єврейська діаспора, наприклад, активно підтримує своїх членів у процесі еміграції. Подібні механізми спостерігаються і в арабських, турецьких, ромських громадах, де успішний представник часто стає опорою для родичів.
В українському контексті, на жаль, нерідко спостерігається протилежна тенденція, яку можна описати як “людина людині вовк” або аналогію з відром раків, де кожен, хто намагається вибратися, тягне інших вниз. Відмова від допомоги у працевлаштуванні мотивується небажанням мати справу з “хитрозробленими” та бажанням, щоб людина сама долала труднощі. При цьому, знаючи про наявні вакансії, авторка свідомо утримується від інформації, вважаючи це “педагогічним моментом”.
Чи не ховається за цим страх конкуренції, коли родичка може знайти кращу роботу? Чи, можливо, це звичайна заздрість — бажання, щоб і в іншого життя не було надто легким, адже самому було непереливки?
Підсумки
Можна стверджувати, що пропозиція вакансії — це вже надання “вудочки”, тоді як влаштування на роботу — це, скоріше, “рибка”. Однак, авторка залишається непохитною у своєму рішенні не допомагати з працевлаштуванням нікому, навіть близьким знайомим. Вона переконана, що таке втручання у подальшому призводить до проблем.
Чи не обернеться такий принцип бумерангом, коли всі повернуться додому (або ж ні)? Адже поки одні народи будують міцні спільноти, ми, на жаль, часто створюємо бар’єри між своїми ж.
Така вже принциповість.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Допомога своїм за кордоном — це святий обов’язок чи ведмежа послуга, що плодить ледарів?
Вже проголосували 2 людини. Долучайтесь до обговорення.
📊 Карта думок
- 👊 Правильно, нехай працюють! 50%
- 🐍 Це справжнє паскудство! 0%
- 🤔 Складно сказати / Досвід 50%
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!
Порада від Business News: Ця історія піднімає важливе питання про баланс між підтримкою близьких та стимулюванням їхньої самостійності. Успішний досвід автора нагадує про важливість власних зусиль, але водночас ставить під сумнів доцільність жорсткого обмеження допомоги. Для новоприбулих, особливо з дітьми, критично важливо отримати не лише прихисток, а й інформаційну підтримку та реальні поради, які допоможуть швидше інтегруватися та знайти своє місце. Це може бути як надана інформація про вакансії, так і контакти організацій, що допомагають з працевлаштуванням. Пам’ятайте, що успіх одного може стати джерелом натхнення та опори для іншого.
Дізнатися більше на: ukr.media