Статті / Глобальний ринок / Захисні заходи 40 02 Вересня 2026

Північноафриканський щит: як регіон захищає свій сталевий ринок

Урядова політика країн Північної Африки забезпечує місцевим металургійним підприємствам гарантований збут на внутрішньому ринку. Для протидії демпінгу з боку закордонних конкурентів тут впроваджено комплексну та багатоступеневу систему бар’єрів, що складається переважно з нетарифних механізмів. Торгова практика підтверджує їхню високу ефективність.

Профіль ринку

Сталевий ринок Північної Африки характеризується вираженою фрагментацією, яка залежить від економічного стану, рівня індустріалізації та фіскальної політики кожної країни. Єгипет, Алжир та Лівія виробляють більше прокату, ніж потребує їхній внутрішній ринок, тоді як Марокко та Туніс мають протилежну ситуацію. Попри це, усі вони рішуче захищають своїх металургів від імпортної конкуренції.

Об’єднуючим фактором для всіх країн регіону є абсолютне домінування арматури та катанки в структурі продажів. Будівельна галузь Північної Африки виступає ключовим споживачем готової сталевої продукції. Уряди Алжиру, Марокко та Єгипту активно працюють над збільшенням частки промислового виробництва у ВВП, стимулюючи таким чином зростання продажів плоского прокату.

Алжир є єдиним чистим експортером сталі в регіоні. Сприятливий державний протекціонізм створив ідеальні умови для динамічного розвитку місцевої металургії. Експортні пріоритети алжирських компаній спрямовані на високомаржинальні види продукції, такі як холоднокатаний прокат (CRC), гарячеоцинкований прокат (HDG) та прокат з полімерним покриттям (PPGI).

Значна частка імпорту в торговельному балансі Єгипту, Марокко та Тунісу зумовлена залежністю від зовнішніх поставок напівфабрикатів. Найгостріше ця проблема стоїть у Єгипті, де потужності з виробництва прокату майже вдвічі перевищують сталеплавильні можливості.

Висока частка імпортної сталі в споживанні Єгипту, Марокко, Лівії та Тунісу пояснюється обмеженістю асортименту продукції місцевих виробників. Серед провідних закордонних постачальників до країн Північної Африки домінують Китай та Туреччина. Для закупівлі високотехнологічної продукції, такої як рейки або труби для нафтогазової промисловості, перевага надається європейським заводам.

Класичні мита

Митні тарифи використовуються найширше в Єгипті, проте повністю відсутні в Лівії та Мавританії.

Нетарифні методи: ліцензування

У Тунісі імпортні ліцензії видаються Міністерством торгівлі та розвитку експорту за погодженням із Міністерством промисловості. Чиновники вимагають довести, що імпортований прокат є необхідним для країни і не може бути замінений продукцією місцевих виробників. Процес розгляду заявок може тривати місяцями, супроводжуючись втратою документів та запитами на надання додаткової інформації.

Туніс використовує цифрову систему Tunisie Trade Net (TTN), яка об’єднує митні органи, банки та міністерства. Для відкриття імпортного акредитиву та здійснення платежу іноземному постачальнику, імпортер зобов’язаний завантажити до TTN попередню імпортну декларацію з номером ліцензії. Без цього будь-який комерційний банк Тунісу заблокує транзакцію.

Ліцензування застосовується періодично. Наприклад, з 28 листопада 2023 року було введено жорсткі квоти (764 тонни на рік) та ліцензії на імпорт сталевого дроту строком на 3 роки. Це було зроблено на прохання найбільшого місцевого виробника MAKLADA, який не зміг оперативно задовольнити попит. У січні-березні 2024 року спостерігалося різке зростання цін на дріт.

Споживачі (виробники меблів та матраців) почали зазнавати збитків і звернулися до Міністерства промисловості. Зважаючи на загрозу зупинки меблевих фабрик, відомство ухвалило негласне рішення про видачу імпортних ліцензій. Навесні 2024 року процедуру було спрощено на рівні внутрішніх розпоряджень міністерства.

Цей випадок демонструє, що уряд використовує механізм ліцензування цілеспрямовано, реагуючи на конкретні товарні позиції та демонструючи гнучкість у відповідь на небажані ринкові зміни.

У Лівії ліцензування є фундаментальним, постійним і всеосяжним інструментом. Ліцензії видаються спільним рішенням Центрального банку Лівії та Міністерства економіки. Для металотрейдерів, які бажають імпортувати дешеву арматуру або сортовий прокат з Туреччини чи Єгипту, процедура є надзвичайно бюрократизованою. Цей бар’єр зберігається навіть під час пікового попиту на сталь у країні.

Лівійська митниця впровадила електронну систему попередньої реєстрації вантажів — ACI. Перед завантаженням металу на судно імпортер у Лівії та експортер (наприклад, у Туреччині) зобов’язані зареєструвати угоду на державному порталі та отримати унікальний ACI-номер. Без ліцензії Міністерства економіки Лівії система не генерує цей номер. Капітан судна відмовляється брати арматуру на борт, оскільки без цього номера лівійський порт не дозволить захід корабля, а судновласнику загрожують значні штрафи.

Ліцензування імпорту сталі в Лівії діє з 2007 року, що збіглося з виходом країни з міжнародної ізоляції та початком будівельного буму. Метою уряду було максимальне завантаження потужностей місцевого сталеливарного гіганта LISCO. У 2007 році компанія залучила кредит у розмірі $650 млн (приблизно 24,9 млрд ₴) на модернізацію та розширення виробництва. Питання збуту було критично важливим на тлі імпортної конкуренції. Борг LISCO перед консорціумом лівійських держбанків було списано у 2011-2012 роках через військовий форс-мажор, але механізм ліцензування імпорту сталі залишився.

В останні роки Лівія потерпає від значного дефіциту електроенергії та масштабних віялових відключень, що призводить до тривалих простоїв LISCO. У таких умовах уряд змушений масово схвалювати імпортні ліцензії, щоб уникнути зупинки ключових будівельних проєктів.

В Алжирі з квітня 2022 року діє механізм, аналогічний до ліцензування. Перед імпортом будь-якого товару імпортер повинен отримати сертифікат від Algerian Import Agency (AIA). AIA веде єдину електронну базу даних, що містить понад 418 тисяч товарних позицій, які виробляються в Алжирі.

Під час подання заявки система автоматично звіряє HS-код та сортамент продукції. Якщо алжирські металургійні заводи виробляють аналогічну продукцію, імпортеру відмовляють у видачі сертифіката AIA. З 2022 року Асоціація банків Алжиру (ABEF) заборонила комерційним банкам відкривати імпортні акредитиви без сертифіката ALGEX.

Наявність сертифіката не гарантує можливість імпорту, наприклад, арматури чи профілю. Імпортер зобов’язаний попередньо подати до Міністерства зовнішньої торгівлі свою Програму прогнозованого імпорту (PPI) на півріччя/рік уперед. Необхідно довести міністерству, що компанія дійсно потребує запланованих обсягів сталі (наприклад, 10 тис. тонн).

На цьому етапі перевіряються виробничі потужності споживача та попередні обсяги закупівель для оцінки реальної потреби. Якщо чиновники вважатимуть, що імпортер “бере зайве” з метою перепродажу металу на “чорному” ринку, обсяги в PPI будуть скорочені або в задоволенні заявки буде відмовлено. Без візи Міністерства зовнішньої торгівлі для PPI відкриття рахунку в алжирському банку та проведення платежу за імпорт сталі неможливі, згідно з директивою ABEF.

Спроби імпортерів подати документи в останній момент регулярно призводять до блокування вантажів у портах.

Впровадження ліцензування імпорту сталі у 2022 році було зумовлене падінням валютних резервів Алжиру зі 190 млрд доларів до менш ніж 45 млрд доларів. Президент Абдельмаджид Теббун тоді вимагав від уряду звести дефіцит торговельного балансу до нуля та припинити витрачання нафтодоларів на імпорт.

Одночасно тривав процес імпортозаміщення, пов’язаний із запуском нових потужностей місцевими металургійними гігантами Tosyali Algeria та Algerian Qatari Steel. Ці компанії потребували захисту від конкуренції із закордонними постачальниками. Вже у 2025 році сталевий імпорт до Алжиру впав до 0,65 млн тонн порівняно з 1,22 млн тонн у 2024 році. Попри це, уряд у 2025 році ще більше посилив ввізний режим, запровадивши PPI.

В Єгипті, згідно з Постановою № 43 Міністерства торгівлі, іноземний завод-виробник металопродукції зобов’язаний пройти офіційну реєстрацію в Генеральній організації з контролю за експортом та імпортом Єгипту (GOEIC). Заявки зарубіжних металургійних компаній на реєстрацію в GOEIC залишаються без розгляду роками.

Якщо конкретний завод не внесено до “білого списку” на сайті GOEIC, жоден єгипетський порт фізично не прийме арматуру, катанку тощо.

Ухвалення Постанови № 43 на початку 2016 року було зумовлене жорсткою валютно-фінансовою кризою в Єгипті. Уряд керувався необхідністю зберегти залишки золотовалютних резервів, зупинити падіння національної валюти та радикально скоротити торговельний дефіцит. Офіційно влада заявляла, що “захищає якість товарів і безпеку єгипетських споживачів”. За перший рік дії Постанови № 43 дефіцит торговельного балансу Єгипту скоротився більш ніж на 9 мільярдів доларів (приблизно 345,6 млрд ₴).

Під тиском ЄС та СОТ єгипетський уряд у квітні 2022 року видав Постанову № 195/2022. Процедуру формально спростили: виключили необхідність особистого підпису міністра для схвалення кожного заводу, встановили жорсткий термін розгляду документів у 15 днів та дозволили оскаржити виключення з реєстру GOEIC. Однак GOEIC залишається непереборним бар’єром для виробників сталі навіть з міжнародною сертифікацією.

Нетарифні методи: платіжні обмеження

Платіжні обмеження щодо імпорту сталі в країнах Північної Африки є частиною загального механізму валютного контролю зовнішньої торгівлі.

В Алжирі оплата імпортної сталі стикається з багаторівневими перешкодами. Кожна імпортна транзакція підлягає доміциляції — прив’язці до певного місцевого банку, який повинен схвалити контракт. Цей процес може тривати від 3 до 6 місяців.

Банк тижнями запитує фінансову звітність, податкові сертифікати (NIF), витяги з комерційного реєстру (RC), вимагаючи їх постійного оновлення. Щойно імпортер надає один документ, термін дії іншого закінчується або змінюється його форма. Банківські працівники посилаються на необхідність отримання роз’яснень від центробанку (Банку Алжиру), створюючи замкнене коло.

Банк не схвалить доміциляцію, якщо чисті активи імпортера менші за його статутний капітал. Сума невиплачених імпортних зобов’язань компанії у всіх банках не повинна перевищувати 100% її власного капіталу.

Від імпортерів вимагають попередньо “заморожувати” на рахунках до 120-130% від суми транзакції як заставу. Навесні 2026 року Банк Алжиру скоротив ліміти щодо зовнішніх акредитивів і гарантій для комерційних банків до 50% від їхнього капіталу. Наразі банки не можуть відкрити нові кредитні лінії для багатьох імпортерів через вичерпання лімітів.

У Лівії всі імпортні операції здійснюються через офіційну банківську систему та механізм акредитивів. Схвалення акредитива Центральним банком Лівії може тривати місяцями.

Центральний банк Єгипту суворо контролює витрати валюти. Сталь та будівельні матеріали перебувають у кінці списку пріоритетів, поступаючись оплаті закупівель ліків та пшениці. Схвалення конвертації валюти для імпорту заліза може тривати до пів року.

Нетарифні методи: сертифікація

У Марокко діє обов’язкова вимога відповідності сталевого прокату національним стандартам (NM). Якщо завод-виробник не має постійного сертифіката NM, кожна партія, що прибуває, блокується на митному складі в порту.

Інспектори відбирають зразки для лабораторних випробувань. Очікування результатів тестів у уповноважених марокканських лабораторіях (таких як LPEE) офіційно займає 2-3 тижні, але через “завантаженість” або “поломане обладнання” процес може розтягнутися на 45-60 днів. Весь цей час імпортер сплачує за простій судна та зберігання контейнерів у порту, що робить угоду збитковою.

Отримання постійного сертифіката відповідності NM усіляко гальмується. Використовуються різні приводи: від “черг у випробувальних лабораторіях” до вимог надати додаткові архівні плавочні сертифікати від заводу-виробника.

Процедура вимагає візиту марокканських аудиторів з Марокканського інституту стандартизації (IMANOR) на завод постачальника для перевірки виробництва. Узгодження дат візиту може тривати місяцями, з вимогою внесення змін до технічної документації, перекладів французькою або арабською мовами та проведення повторних незалежних випробувань.

Згідно з регламентами IMANOR, процедура перевірки відповідності має тривати від 5 до 15 робочих днів. На практиці для імпортної металопродукції вона займає щонайменше 6-9 місяців.

Сертифікація імпорту сталі в Марокко розпочалася у 2013-2014 роках. Головним лобістом виступав місцевий сталеливарний гігант Maghreb Steel, який на початку 2010-х років перебував на межі банкрутства через наплив дешевої сталі з Європи та Туреччини. Власники компанії переконали Міністерство промисловості використовувати стандарти NM як законний інструмент для витіснення іноземних конкурентів.

Система тотального блокування через сертифікацію остаточно сформувалася до 2020 року як відповідь на пандемічну кризу та внутрішнє надвиробництво. У січні 2025 року уряд Марокко декретом № 7851.24 запровадив 16 нових жорстких технічних стандартів для сталевої продукції, зокрема для профілів та сендвіч-панелей.

Місцеві металургійні заводи інтегровані в систему IMANOR з самого початку. Вони отримують довгострокові внутрішні сертифікати відповідності на свої технологічні лінії “автоматом” або в межах планового аудиту. Для іноземних компаній процедура перетворилася на бюрократичне пекло.

Аналогічна ситуація спостерігається в Тунісі. На прокат сталі поширюються національні стандарти серії NT. Інспектори відбирають зразки з кожної імпортованої партії для випробувань у Центральній лабораторії Технічного центру машинобудування та електротехніки (CETIME). Процес навмисно затягується на 45-90 днів. Протягом цього часу вантаж перебуває в порту, накопичуючи значні штрафи та повністю руйнуючи економічну привабливість угоди.

Сертифікація металопродукції в Тунісі існує з 1994 року. Однак у нинішньому вигляді, як нетарифний бар’єр, вона почала діяти з 2022 року. Причинами стали колосальний дефіцит валюти в країні та загроза банкрутства державної сталеливарної компанії El Fouladh.

Єгипетська організація зі стандартизації (EOS) затягує лабораторні перевірки якості сталевої продукції в портах в середньому на 3-4 тижні.

Преференційний захист

Імпортеру готового прокату в Північній Африці практично неможливо безпосередньо виграти тендер на постачання для державних будівельних проєктів, навіть якщо його сталь дешевша та якісніша. Переваги місцевих гравців закріплені на законодавчому рівні.

• Єгипетський закон № 5 від 2015 року надає національним товарам 15% преференцію на тендерах. Імпорт арматури або іншого прокату може бути виграний лише якщо місцевий виробник виставляє ціну, вищу не більш ніж на 15%. Якщо його пропозиція на 15% дорожча за пропозицію іноземного конкурента, замовник зобов’язаний укласти контракт із єгипетським гравцем.

Закон про державні закупівлі № 182 від 2018 року визначає продукт як “єгипетський”, якщо частка доданої вартості, створеної всередині країни, становить не менше 40%. Це стимулює споживачів до закупівлі прокату у місцевих металургійних заводів.

Цей самий закон передає закупівлі для великих інфраструктурних проєктів від цивільних міністерств транспорту та житлово-комунального господарства до Міністерства оборони та Інженерного корпусу Збройних сил Єгипту. Це дозволяє військовим чиновникам довільно відхиляти будь-які пропозиції щодо постачання іноземної сталі “з міркувань національної безпеки”.

• В Алжирі під час розгляду тендерних пропозицій надаються цінові преференції для продукції місцевого виробництва до 25% включно. Це передбачено указом президента № 15-247 від 16 вересня 2015 року та Законом № 23-12 від 5 серпня 2023 року.
• У Марокко Декрет про державні закупівлі № 2-22-431 зобов’язує державних замовників виділяти щонайменше 30% контрактів місцевим гравцям. До цінових пропозицій постачальників імпортної продукції автоматично додається 15%.
• У Лівії підрядники зобов’язані директивно закуповувати сталевий прокат у місцевої державної компанії LISCO на підставі Регламенту адміністративних контрактів, затвердженого урядовою постановою № 563/2007.
• У Тунісі державні замовники можуть застосовувати цінову надбавку до тендерних пропозицій імпортерів або надавати відсоткову знижку продукції місцевого походження — до 10%. Ця норма прописана в урядовому Декреті № 2014-1039 від 13 березня 2014 року та більш ранньому Декреті № 99-825.

Переваги нетарифних методів

Нетарифний захист має кілька ключових переваг порівняно з традиційними митами.

• Обхід правил СОТ та двосторонніх угод про вільну торгівлю (FTA).

Якщо країна просто підвищить мито вище узгодженого рівня СОТ, вона ризикує отримати судовий позов та торговельні санкції. Нетарифні методи легше замаскувати під “шляхетні” цілі. Уряд може заявити про запровадження жорсткого технічного регламенту, перевірки якості чи екологічного стандарту не для блокування імпорту, а для захисту здоров’я громадян або збереження екології. Формально правила СОТ не порушуються, але товар не потрапляє на ринок.

• Гарантований результат.

Мито лише збільшує вартість продукту. Якщо іноземний виробник має величезну норму прибутку, отримує експортні субсидії або готовий працювати зі збитками для захоплення ринку, він може знизити ціну та продовжувати імпортувати свій прокат. Однак, якщо імпортеру відмовляють у ліцензії або лабораторія не видає сертифікат відповідності, імпорт продукту стає неможливим, незалежно від його вартості.

• Гнучкість регулювання.

Зміна податкового та митного законодавства — це тривалий бюрократичний процес, що вимагає парламентських розглядів та затягує ухвалення рішень на місяці. Торговельні партнери можуть опротестувати їх ще до набрання чинності.

Введення валютної заборони або перевірка кожної партії сталевого прокату на митниці (під приводом боротьби з контрабандою) може бути здійснене одним внутрішнім наказом відомства за день, без зайвого розголосу в пресі. За необхідності такі заходи можуть бути скасовані або послаблені так само швидко.

Висновок

У Північній Африці на законодавчому рівні закріплено принцип: “державні кошти мають залишатися всередині країни та працювати на місцевих працівників”. Це передбачає пріоритетне використання місцевої сталі у всіх секторах споживання, особливо у державних будівельних проєктах.

Єдиним винятком є Мавританія, де відсутнє власне виробництво сталі чи прокату, тому й немає жодних бар’єрів. В інших країнах захист вітчизняної сталеливарної промисловості є першочерговим завданням. Іноземні постачальники можуть вийти на ринок лише з продукцією, яка відсутня на заводах місцевого виробництва.

Теги: захисні заходи, імпортні мита

Читайте нас в соціальних мережах: Наш Телеграм-канал: t.me/gmkcenter Сторінка в Фейсбуці: fb.com/GMKCenterNews

Підпишіться на наші новини

Δ

Порада від Business News:

Ця стаття надає глибокий аналіз того, як країни Північної Африки використовують різноманітні, часто непрямі, методи для захисту свого сталеливарного сектору. Для українських експортерів та компаній, які планують виходити на ці ринки, розуміння цих бар’єрів – від ліцензування та сертифікації до платіжних обмежень і тендерних преференцій – є критично важливим для розробки ефективної стратегії виходу та успішної торгівлі. Це допоможе уникнути неочікуваних перешкод та правильно оцінити ризики.

За даними порталу: gmk.center