Візит Тихановської до Києва: Сигнал Мінську, а не переговорний майданчик

Фото: Contributor/Getty Images

Останніми тижнями в Україні зростає занепокоєння щодо потенційної загрози з боку Білорусі, зокрема щодо можливого втягнення Мінська у війну за наполяганням Росії. Проте, аналітики вважають, що мотивація білоруського лідера та його інстинкт самозбереження є вагомими факторами, що стримують його від прямого військового втручання. Політолог Віталій Кулик поділився своїми міркуваннями щодо глибинних мотивів Олександра Лукашенка та перспектив розвитку подій.

Білорусь: Співучасник війни, але не активний боєць

Політолог Віталій Кулик. Фото: suspilne.media

— Віталію, останнім часом спостерігається доволі суперечлива політика Білорусі щодо України: з одного боку, Лукашенко заявляє про небажання воювати, з іншого – проводить ядерні навчання. Як це можна пояснити?

— Білорусь уже фактично інтегрована у військову кампанію Росії проти України. Водночас, Олександр Лукашенко прагне гарантувати безпеку свого режиму шляхом переговорів з українською стороною. Крім того, Росія може використовувати Білорусь як інструмент для посилення своєї переговорної позиції щодо України, зокрема через можливу ескалацію.

Лукашенко намагається лавірувати, але Володимир Путін постійно нагадує йому про його місце. Наприклад, проведення так званих ядерних навчань є способом тиску Путіна на Лукашенка, демонструючи обмеженість його маневру.

Проте, Лукашенко також робить кроки, спрямовані на уникнення надто тісної залежності від Путіна. Це проявляється у спробах налагодити діалог зі США, знаках уваги до Дональда Трампа, а також в обміні ув’язненими з Польщею.

Західні партнери, зокрема США, зацікавлені у відновленні співпраці з Білоруссю, зокрема у сфері калійних добрив, що призвело до часткового зняття санкцій. Однак, реальний простір для маневру Лукашенка залишається обмеженим.

В Україні це чудово розуміють. Київ чітко сигналізує Мінську, що у разі прямого військового втручання білоруські військові та промислові об’єкти стануть законною військовою ціллю України, а бойові дії можуть бути перенесені на територію Білорусі.

— Як би ви охарактеризували поточну позицію України щодо Білорусі: як до противника, нейтральної держави чи посередника?

— Україна розглядає Білорусь як противника, який перебуває у стані гібридної загрози і може легко перейти до відкритої ворожнечі. Наразі Мінськ балансує, намагаючись зберегти залишки суверенітету і уникнути прямого втягнення у війну.

Тому повне розривання зв’язків з Білоруссю було б недалекоглядним. Збереження дипломатичних відносин, хоч і з прагматичних міркувань, є доцільним. Це не питання цінностей, а реальної політики.

Важливо пам’ятати про гуманітарний аспект: через Білорусь до України повертаються громадяни з окупованих територій. Нещодавно омбудсмен повідомляв про 17 тисяч таких осіб. Цей транзитний шлях також використовується для повернення ув’язнених.

Робота з Білоруссю, а також з білоруською опозицією, яка, на жаль, не є достатньо суб’єктною, є необхідною. Стосовно Світлани Тихановської, я не вважаю її ідеальним лідером опозиції, але мусимо працювати з тим, що маємо. Це одна з причин непослідовної політики Києва щодо Білорусі, яка потребує більшої чіткості.

Посилення позиції України щодо Білорусі після кадрових змін

— Якої саме чіткості бракує?

— Раніше Україна мала обмежені санкційні заходи проти Мінська, не розривала дипломатичні відносини та утримувалася від посилення тиску. Це значною мірою було пов’язано з позицією колишнього голови Офісу президента Андрія Єрмака, який, на думку деяких аналітиків, саботував жорсткіший курс щодо Білорусі.

Після його відставки ситуація змінилася. Київ почав використовувати більш жорсткі формулювання та чітко вказувати на дії Лукашенка, які становлять загрозу. Сподіваюся, ця позиція буде збережена, але без надмірної агресії.

— Чи збереглися між Києвом та Мінськом непублічні канали комунікації?

— Так, непублічні канали комунікації зберігаються, так само як і з Росією. Це необхідно для обміну полоненими та вирішення інших гуманітарних питань. Ці комунікації на рівні політиків та інституцій є надзвичайно важливими.

— Який сигнал несе візит Світлани Тихановської до Києва, адже це її перший офіційний візит?

— Багато хто скептично ставиться до можливостей Тихановської. Спроби створити з неї лідера білоруської опозиції в екзилі не дали бажаного результату. Вона не має достатнього авторитету та підтримки серед опозиційного середовища, а її вплив на ситуацію в самій Білорусі обмежений.

Переговори з нею? Про що саме – незрозуміло. Це, скоріше, символічний крок, який демонструє готовність України підтримувати прагнення білорусів до свободи від режиму Лукашенка. Це також свідчення підтримки Києвом ідеї об’єднання білоруської опозиції навколо єдиного репрезентативного центру.

— Чому Президент Франції Еммануель Макрон втрутився у цю ситуацію, застерігши Лукашенка від участі у війні? Чи це офіційна позиція ЄС?

— Це, ймовірно, узгоджена з ЄС позиція. Німеччина та Польща не можуть дозволити собі таку прямоту через власні переговорні процеси з Мінськом. Макрон же має більше свободи для політичного тиску на Лукашенка.

— Чи дослухається Лукашенко до рекомендацій Макрона?

— Лукашенко чує всі подібні заяви. Питання в тому, чи зможе він діяти відповідно, особливо враховуючи вплив ФСБ на білоруські збройні сили. Це залишається під великим питанням.

— Ви згадували про маневрування Лукашенка. Що буде, якщо Путін втратить терпіння і вирішить його усунути?

— Це можливо, але матиме серйозні наслідки. Усунення Лукашенка може призвести до значної внутрішньої дестабілізації в Білорусі. Питання полягає в тому, чи створила Росія паралельні структури управління, на які зможе спиратися. Зважаючи на російські методи, вони, ймовірно, розраховують на лояльність державного апарату.

Однак, без Лукашенка, чи буде державний апарат функціонувати належним чином? Чи зможе Росія ефективно керувати через цю бюрократію? Це великі сумніви. Заміна Лукашенка задля полегшення вступу Білорусі у війну може мати непередбачувані наслідки, включаючи саботаж та розвал фронту з боку білоруської армії, яка не розуміє причин для війни з Україною. Тому Москві, можливо, вигідніше зберегти Лукашенка та його маневрування для збереження впливу, оскільки він контролює бюрократичний апарат.

Перший офіційний візит Світлани Тихановської до України. Фото: Укрзалізниця

Геополітичний вибір Лукашенка: між Путіним і Трампом

— Ви згадали про вплив Трампа. Хто ж зараз важливіший для Лукашенка: Трамп, від якого залежить зняття санкцій, чи Путін, який гарантує його владу?

— Це складне питання, на яке, ймовірно, не може відповісти навіть сам Лукашенко. Путін для нього водночас важливий і небезпечний. Трамп також важливий, але його вплив обмежений відстанню. Лукашенко тривалий час перебуває на цьому розтягнутому канаті і намагатиметься уникнути остаточного вибору. Він буде продовжувати балансувати, і чим довше це триватиме, тим краще для нього. Його головна мета – пережити війну та зберегти владу.

— Чи усвідомлює Лукашенко, що Білорусь є вразливою для українських дронів та ракет?

— Останні наради Лукашенка з військовими свідчать про його завищені очікування від білоруської ППО. Білорусь ще не стикалася з масованими атаками дронів, і її ППО може бути нездатною протистояти українським хвилям атак, подібним до тих, що застосовуються проти Росії. Я погоджуюсь, що Білорусь є “прозорою” для українських ударів. Білоруські військові, безумовно, це розуміють. І Лукашенко не може не усвідомлювати, що якщо Москва та інші регіони Росії страждають від українських атак, то наслідки для Білорусі будуть ще серйознішими.

Порада від Business News:

Ця аналітична стаття надає глибоке розуміння складної геополітичної ситуації навколо Білорусі та її потенційної ролі у війні Росії проти України. Особливо цінною є інформація про балансування Олександра Лукашенка між різними силами, а також про сигнали, які Україна надсилає Мінську. Ці знання допоможуть бізнесменам та громадянам краще орієнтуватися у потенційних ризиках та можливостях, пов’язаних із безпековою ситуацією у регіоні.

За матеріалами: kp.ua