Тенденції ринку праці: знущання на роботі не готові толерувати навіть за високу зарплату

Фото: pexels.com

На внутрішньому ринку праці простежується стійкий парадокс: значна кількість компаній не може заповнити вакансії, але водночас багато людей залишаються без роботи.

Які метаморфози відбулися у трудових відносинах від початку широкомасштабної війни, як часто люди йдуть з роботи через недоброзичливе ставлення керівництва та чи справді прихильність керівника та розсудливе управління можуть бути важливішими за фінансову винагороду? Відповіді на ці та інші питання – у матеріалі Коротко про.

«Ексклюзивний максимум» став «необхідним мінімумом»

Наталія Слинько. Фото: facebook.com/NatalkaSlynko

Під час війни важливість людського життя багаторазово зросла, і ніхто більше не бажає працювати «як каторжний», де ти залежний, а твій роботодавець – господар, переконана директорка консалтингової фірми TalentMatch, експертка з управління персоналом Наталія Слинько.
– Навіть за великі гроші людина не бажає миритися з некомпетентним керівництвом, психологічними маніпуляціями та постійним психологічним тиском на робочому місці, – зазначає експертка. – Багато хто скоріше згодиться на меншу оплату праці (але тут також не можна переборщувати, адже за житло та харчування необхідно сплачувати), аніж зносити зневажливе ставлення на роботі. І це не лише українська тенденція, просто саме у нас вона особливо помітна внаслідок підвищення значущості життя, коли кожен день може бути останнім.

За словами Наталії Слинько, значна частина того, що раніше вважалося «ексклюзивним максимумом», фактично давно стало «необхідним мінімумом». До цього «мінімуму» входять офіційна зарплата, можливість відпочивати без постійних втручань, вихідні дні та відпустка для відновлення сил, наявність відгуків про виконану роботу, відкритий діалог із керівником щодо продуктивності, якості та подальшого професійного розвитку. А ще важливо, щоб  робота мала значення.

Домініка Іванова-Бекар. Фото: facebook.com/dominika.ivanova.bekar

На думку засновниці HR-агенції Bekar Consulting, HR-експертки Домініки Іванової-Бекар, стверджувати, що деструктивне ставлення до працівників збільшилося у порівнянні з довоєнним часом, було б не зовсім коректно: подібні ситуації траплялися й до війни.

Проте суспільство прогресує, стає більш відкритим, і зараз такі випадки частіше висвітлюються, їх активніше обговорюють у публічному просторі. Разом з тим експертка погоджується: вищезазначені тенденції дійсно існують, і вони поступово набирають обертів.

– Якщо розглядати питання ширше, ми спостерігаємо еволюцію парадигми мислення людини та зміну її ролі на ринку праці з об’єкта на суб’єкт, – зауважила експертка у розмові з кореспондентом Коротко про. – Більшість людей вже усвідомлює, що робота – це не лише спосіб заробітку, але й інструмент самореалізації, життєвий простір, де ми проводимо значну частину свого часу. Я б сказала, що дедалі більше людей усвідомлюють власну цінність.

Але, додає Іванова-Бекар, є певні життєві обставини. Одна річ, коли людина мешкає у великому місті, де є велика кількість пропозицій від роботодавців, і зовсім інша – це життя у провінції, в районних центрах та селах. Де, очевидно, кількість фінансово спроможних роботодавців обмежена, і люди змушені миритися, терпіти нездорове та навіть принизливе ставлення, оскільки з різних причин не готові до радикальних змін.

На межі…

Слова експертів підтверджуються недавнім дослідженням кадрового порталу, аналітики якого зібрали приклади реальних не надто приємних висловлювань роботодавців. Вони часто стають для працівників переломним моментом, який не варто ігнорувати.

«У нас лікарняний (відпустку) беруть тільки у надзвичайних випадках», «обстріли, шахеди та вибухи – це не причина запізнюватися на роботу», «визначте, що для вас важливіше – родина чи робота»… У цьому випадку працівники бачать зневагу до себе та свого самопочуття, маніпулювання почуттям провини («у скрутні часи потрібно тримати рівень»), а також ігнорування зусиль, які витрачаються на адаптацію до умов війни. Роботодавцям важливо враховувати не лише факт присутності працівника на робочому місці, а й ціну, яку він за це сплачує, вважають аналітики. І пам’ятати: відпустка – це не заохочення і не подарунок, а законне право та можливість зберегти енергію людини.

«Ми працюємо не заради грошей, а заради ідеї» і «навіщо вам збільшувати зарплату, ви ж живете у батьків». Роботодавцям не варто забувати, навіть якщо працівник «захоплений» роботою, без належної оплати цей “запал” швидко згасне.

«За дверима черга охочих на ваше місце», «вас тут ніхто не тримає». Подібні фрази зазвичай з’являються тоді, коли керівник не має інших засобів мотивації, окрім тиску. Там, де бракує стратегії та поваги, завжди з’являються залякування.

З досвіду Домініки Іванової-Бекар, деструктивний стиль керівництва, який супроводжується переходом на особисті образи, входить до п’ятірки найпоширеніших причин звільнення. Інші поширені причини:

• це незадоволення рівнем заробітної плати, 
• відсутність перспективи кар’єрного росту та професійного розвитку,
• негативна атмосфера в колективі,
• а також порушення балансу між роботою та особистим життям, що призводить до виснаження.

Якщо порівнювати вікові групи, то, каже Іванова-Бекар, молодь більш чутлива до питань порушення особистих кордонів, у них більш виражений запит на повагу, свободу, розвиток, гнучкість. Для більшості з них вирази на кшталт «будь вдячним, що тебе взагалі взяли», викликають, м’яко кажучи, здивування, оскільки пропозицій роботи на ринку достатньо. І у випадках, коли їх не чують або вони потрапляють у деструктивні умови, вони набагато легше за старше покоління приймають рішення про звільнення.

– Якщо говорити про галузі, то IT, діджитал та креативна індустрія вирізняються більш гнучкими умовами, горизонтальною управлінською структурою з мінімальною кількістю рівнів корпоративної ієрархії та більш здоровою корпоративною культурою, – вважає HR-експертка. – На підприємствах у сфері видобувної промисловості, виробництвах, охоронній та оборонній сфері, фермерських господарствах та, на жаль, у державних установах частіше зустрічається авторитарний стиль управління. Там трапляються ситуації, коли роботодавці зловживають своєю владою, якщо розуміють, що людина так чи інакше залежить від них – як, наприклад, у ситуаціях з бронюванням для чоловіків.

– Найбільша різниця між тим, що очікує кандидат і що може запропонувати роботодавець – у сфері обслуговування: магазини, кафе, кав’ярні, різноманітні послуги, – зауважила Наталія Слинько в коментарі Коротко про. – Здебільшого це сфери з низькою прибутковістю та високими витратами, тому історично зарплати тут низькі, але й сама робота не потребує значної підготовки. Часто скаржаться кандидати в ІТ-сфері, де загалом культура краща, зарплати високі, але при цьому буває досить токсичне середовище так званої hustle культури (спосіб життя, де все спрямовано на досягнення професійного успіху. – Авт.). Така культура організації сприяє вигоранню та виснаженню працівників через штучний стрес, який створюють керівники.

Але не можна стверджувати, що всі відмовляться працювати в подібній атмосфері, додає експертка. Зазвичай люди працюють і одночасно шукають іншу роботу. Звісно, вони не віддаються роботі повністю, а виконують мінімум, щоб не звільнили. Водночас компанії, працюючи над продуктивністю, додають ще більше тиску на працівників, а вони, в свою чергу, ще менш зацікавлені, і так по колу. За досвідом Наталії Слинько, близько 80% працівників готові перейти в іншу компанію. Можна лише уявити масштаб цього явища та мотивацію до роботи таких спеціалістів.

– Найчастіше нездорову атмосферу створюють власники, які самі керують, але не навчаються і не усвідомлюють, що на ринку праці вони конкурують із глобальним ринком, а не лише з умовним ТОВ на сусідній вулиці, – підсумувала Слинько. – Статистично молодь легше звільняється «в нікуди», і не лише тому,  що має кращі особисті кордони, але й тому, що не має стільки фінансових зобов’язань.

Де шукати роботу

З кожним роком на ринку праці з’являється все більше платформ для пошуку роботи. Деякі з них, каже Іванова-Бекар, орієнтовані на широку аудиторію – традиційні сайти з пошуку роботи, такі як work.ua, rabota.ua. А деякі з них мають свою спеціалізацію, як наприклад Djinni, DOU для ІТ.

– Окрім галузі, важливе значення має і рівень посади, – наголосила експертка в розмові з кореспондентом Коротко про. – Наприклад, робітничі вакансії варто шукати на ОLX, Kabanchik.ua, але пошук роботи для керівників там буде неефективним. Але, звісно, є й винятки.

Щодо «офісних вакансій», то пошукачам варто активно використовувати LinkedIn, звертати увагу на вакансії рекрутингових агенцій, підписуватися на відповідні телеграм-канали,  профільні групи в соціальних мережах, платформи – наприклад кар’єрна платформа Happy Monay та інші. Для більшої ефективності пошуку роботи оптимальним буде використання якомога більшої кількості каналів пошуку.

Наталія Слинько погоджується: шукати роботу потрібно всіма доступними способами – одного методу, який на 100% спрацює, просто не існує. Чим більше людина залучає можливостей, тим більшим у неї буде вибір.

Источник: kp.ua